Рояль нацбезпеки

Недавно перечитував відомого норвезького публіциста і блогера Мікела Гема, його книгу «Бути диктатором. Практичний посібник». Скандинаву не позичати іронії, але навряд чи він, пишучи короткі нотатки, які стали основою книги, зміг би передбачати, наскільки актуальними є його висновки для сучасної України.

Я вже не раз і не двічі застерігав, що режим клоунократії поступово і неухильно дрейфує у бік авторитаризму, прикриваючись хитромудрими, з пробірок Руслана Стефанчука і К, словоутвореннями на кшталт «соціал-лібералізму», «істинної демократії». Паралельно формується думка про інакодумців як про «ворогів народу», тих, хто «плутається під ногами», заважаючи правлячій касті «слуг» жити. Про популізм у класичному розумінні цього слова вже й не йдеться, мова радше про цинічне, щоб не сказати брутальне, спекулювання на майже тваринних почуттях неосвіченого, спраглого «халяви» люмпену.

Водночас ретельно, за вже не раз і не двічі випробуваними у людській історії лекалами, ліпиться образ «лідера», якому дозволено все. Формування сліпої віри у цього лідера, а головне — віри у примарну нагоду перекласти на нього відповідальність за власні долі і життя — ось те, чим займаються політтехнологи Зе!

«Якщо ви не зумієте стати в очах власного народу богом або рівним йому, люди можуть засумніватися у вашій безгрішності. А цього допустити ніяк не можна», — пише Мікел Гем.

Із Зеленським-Голобородьком ситуація дещо ускладнюється його минулим. Точніше — брудною «кредитною історією», маючи яку лише цілком викінчений цинік міг би зважитися опанувати таку високу державну посаду. Комік, який все своє свідоме життя зневажав, висміював усе українське, актор розважального жанру без моральних гальм і світоглядних застережень тупо заробляв «бабло» на невисоких моральних уподобаннях публіки, тепер змушений докладати неймовірних зусиль, аби витерти з пам'яті того ж таки «народу» тривалий епізод власної біографії, «замазати маслом», заретушувати, знищити. Адже він тепер — «правитель», «лідер», «провідник». І будь-яке посягання на його світлий образ, будь-яка недоречна чи незручна згадка про його минуле — це питання національної безпеки. Про що й висловилася сумновідома телеслужка Зе! (за сумісництвом — і його ляльковода Коломойського) Наталія Мосейчук:

«Ну коль пошла такая п'янка, говоримо відверто. „Європейська Солідарність“ робить найбільше зло, як на мене, в тому, що вона зараз порушує основи національної безпеки. Тому що президент Зеленський, подобається він вам чи не подобається, це головнокомандувач країни, і розповідати там, хто там чим грає на роялі і куди на „ти“ там президент має піти… Ви розумієте, ви робите все, щоб люди зневірилися в усіх гілках влади: в президенті, потім в релігії… Навіть, якщо колись ви прийдете до влади, ви прийдете на руїни…».

Цю тираду Мосейчук чула вся країна. У ній — не тільки банальне лакузство перед сумнівним кумиром, у ній пряма послідовність: президент, релігія… Про «руїну», однак, сказано дуже влучно: хто б не прийшов на зміну Зе! режиму, отримає інституційне згарище, випалене дилетантами дике поле анархії, хаосу і некерованості ніким і нічим…

Однак про «роялістську» національну безпеку. Ясна річ, те, що прямо з президентського Офісу телефоном доповідають у Москву найпотаємніші плани українських спецслужб — дитячі забавки у порівнянні з ганебною репризою на піаніно. Те, що 120 «слуг» алярмово, у передчутті виборчого фіаско відправляють «на фронт» (невідомо, чиїм коштом, до слова), і там вони, в перервах між селфі, проводять неоголошене преЗЕдентом «опитування» мешканців з приводу можливості відмови від окупованих терористами і росіянами територій — це дрібниці. Те, що від початку «ініційованого» Зе! «всеосяжного» перемир'я зафіксовано понад дві тисячі обстрілів з боку російських найманців — це взагалі фігня. І що голова фракції «слуг» відверто розповідає про «надлишок» нашого війська (в умовах війни!), — це теж безневинне дитяче лепетання… А ось згадка про «соло на роялі» — безпрецедентий удар і по нацбезпеці, і взагалі — по фундаменту державності. Тому, мабуть, слід очікувати від «потерпілого» низки позовів для нових кримінальних проваджень…

Насправді ж персонаж, який остерігається, панічно боїться власного минулого, який тужиться його приховати, переінакшити, перефразувати — виглядає жалюгідно. Видаватися непереможним у ситуації фактичного безсилля (бо ж чим реально керує Зе?, навряд чи бодай власним Офісом, не кажучи вже про фракцію. А після розгромних результатів місцевих виборів, — й поготів) — теж. Залишається одне — або диктатура купки дегенератів, або… рояль.

Ігор Гулик для «ВЗ»