Передплатити Підтримати

Російські паспорти в Криму не можна вважати маркером лояльності

Скасування свободи. Безпомилкова ознака окупації

Крим настільки ж не-Росія, наскільки не-Росією є Чечня. Ці регіони дісталися Москві силою зброї, і тому вона бореться з будь-якими сумнівами щодо власних прав на ці землі. Кремлю важливо переконати себе і світ в тому, що російські прапори тут підтримує більшість.

Ті, хто радісно зустрів російські прапори на півострові — охоче вторять Кремлю. Їм відчайдушно хочеться почуватися «переважною більшістю», і вони шість років поспіль повторюють одні й ті ж аргументи, — пише Павло Казарін для «Крим.Реалії».

Наприклад, люблять говорити, що всі нелояльні Росії кримчани залишили півострів. Це зручно, бо дозволяє редукувати проукраїнські настрої до тих кількох десятків тисяч людей, які виїхали після 2014-го на материк. До того ж, така позиція дозволяє російським неофітам розписуватися за всіх, хто залишився і виступати від їх імені. Але цей аргумент не працює.

З Криму насамперед виїжджали всі ті, хто після анексії опинився в зоні ризику. Активісти. Правозахисники. Політики. Всі ті, хто декларував свою проукраїнську позицію публічно. Всі ті, хто після 2014-го ризикував відправитися у в'язницю за заклики до порушення територіальної цілісності Росії. До того ж, півострів залишали представники тих конфесій, які були заборонені в Росії.

При цьому всі ті, хто й раніше не декларував публічно свої погляди, залишилися в Криму. Вони продовжують ходити по вулицях, читають соціальні мережі і живуть простором приватного життя. Вони пішли у внутрішню еміграцію, яка дозволяє жити у себе вдома, не стикаючись з державою.

Північнокорейські цифри лояльності, які Росія малює в звітах за підсумком будь-яких плебісцитів, не дивні. Москві важливо показати, що до неї лояльні всі без винятку жителі півострова. Включно з кримськими татарами, яких у регіоні налічується до 15%. Будь-яка офіційна цифра, яка не включатиме в себе цю частку, дасть привід говорити про те, що корінний народ півострова не підтримує навколишню дійсність. А тому Москва вважає за краще малювати в звітах результати, що «переважають».

До того ж, адепти Москви люблять посилатися на масове отримання російських паспортів у Криму. Твердять про те, що згода на документи — показник лояльності. При цьому вони неохоче готові згадувати, що й самі ще недавно жили з українськими паспортами. Наявність яких аж ніяк не робила їх прихильниками офіційного Києва. А любов до Росії точно так само не змушувала їх переїжджати з Криму в російські регіони.

Класична двозначність. Наявність у себе українських паспортів вони виправдовують тим, що у них «не було вибору». Але коли мова заходить про те, що інші кримчани точно так само змушені були отримувати російські паспорти для життя в Криму — це викликає у прихильників Москви шквал обурення.

Але в тому й річ, що російські документи на півострові навряд чи можуть вважатися безпомилковим маркером лояльності. З тієї простої причини, що ці документи — інструментальні. Півострів завжди був сильний своєю регіональною ідентичністю, і для багатьох кримчан можливість залишатися вдома принципово важлива. А без російських документів про це довелося б забути. Паспорти були потрібні, щоб влаштуватися на роботу. Записатися в лікарню. Не втратити майно. Мінімізувати ризики.

Проросійські хлопці в Криму відчайдушно люблять подвійні стандарти. Вони два з половиною десятиліття жили з українськими документами. Публічно підтримували Кремль. Критикували Україну. Їм знаходилося місце в кримській публічній дискусії і в телеефірах. Але відразу після зміни прапорів всім тим, хто займав протилежну точку зору, було відмовлено в аналогічній свободі дій. Все, на що можуть розраховувати проукраїнські кримчани — це судові переслідування і кримінальні терміни.

Скасування свободи. Безпомилкова ознака окупації.

Джерело