Країна на розрив
Порожнеча не може тривати довго.
Брак у Зеленського стратегічної візії України та несистемність підходів замість вибудовування тривкої системи кидає його в чати дальнобійників та розрізання червоних стрічок. Драйв, кураж, зухвалість, вже удавана щирість та броунівський рух по країні не заповнюють її (країну) сенсами, не структурують суспільство і не зміцнюють кристалічну решітку української державності.
Стратегічну порожнечу президента заповнюють геополітичні інтереси інших держав, комерційні ґешефти олігархів, корупція державних чиновників та репресії правоохоронних органів. Natura abhorret vacuum.
В цій моделі, на жаль, немає доцентрових сил. Усі означені інтереси об'єктивно працюють на розрив держави. Бо дивним чином саме Зеленський з його туманною ідеологією та строкатою політичною силою останнім часом був точкою зборки соборної України. Тим компромісом, який об'єднав її минулого року і більш-менш тримає докупи досі.
Але рейтинг гаранта, що був наріжним каменем відносної стабільності в державі, тане на очах. Політична фортуна, схоже, вичерпала аванс довіри до симпатичного політичного неофіта і почала виставляти йому рахунки за кожен прокол. Кількість яких зростає в геометричній прогресії. І тому я ладен погодитись з Іларіоновим, що за великим рахунком «Зеленський всьо» — незалежно від того зустріне він новий 2021-й рік на посаді президента чи ні, зеленовлада приречена на занепад. Її вже розтаскують по кишенях всі, кому не ліньки.
Але тоді руба постає питання: якщо вийняти з владної конструкції Зеленського та зеленінців, що триматиме Україну разом? Чи готові будуть мешканці Півдня та Сходу до повернення на Банкову Петра Порошенка, як втім і жителі Заходу та Центру — змиритись з приходом до влади «колетивного Медведчука» (наразі Юрій Бойко та Петро Порошенко з майже однаковими показниками ділять другу та третю сходинку президентських рейтингів, причому антирейтинг у Бойка значно менший, а отже шанси перемогти суттєво більші).
Та найгірше навіть не у поділі по лінії Схід-Захід. Найгірше, що в Україні, окрім Зеленського, немає політичного лідера, який би асоціювався у виборця з майбутнім, а не з минулим. Він — єдиний загальнонаціональний політик, в якого простежується чітка тенденція: чим молодший вік виборця, тим більше шансів, що він голосуватиме за Зеленського. У наймолодшій електоральній групі (18−29 років) таких більше половини. У решти політиків кількість прихильників зростає із зростанням віку останніх.
Тому перед нами стоїть нагальний виклик — створити альтернативну зеленінцям центристську політичну силу, яка б асоціювалась з майбутнім. Тільки зі знаком плюс, а не мінус: цілісність замість еклектичності, візія замість туману, команда однодумців замість ситуативних попутників. Поки така сила не постане, рушити зеленінців з Печерських пагорбів навіть небезпечно. В умовах остеомаляції інституцій, чергова битва «двох Україн» може завершитись їхнім нецивілізованим розлученням і тривалим (та кривавим) розподілом територій та майна.
Бо за 30 років спільного життя ми так і не дали собі переконливу відповідь, а навіщо нам жити разом?
