Гриби є! У Фейсбуку...
На вихідні зібрались їхати у Карпати на гриби. Зателефонували знайомим місцевим мешканцям, запитуємо: «Гриби є?». «У Фейсбуку пишуть, що є», - відповідають з іронією.
Ясно. Грибів нема. Але все одно їдемо. Якщо грибів не знайдемо, то хоч свіжим повітрям подихаємо. Приїхали. Місцеві бідкаються, що вже майже два місяці безперервно ллє дощ. «Так це ж добре для грибів!», — кажу. Торік в Карпатах літніх грибів майже не було, бракувало вологи, чекали на дощі. Цього року все навпаки: ллє, як з відра, земля вже вологу не приймає.
«Тепла бракує, — кажуть селяни, — донедавна була холоднеча: вночі заморозки, вдень — плюс п`ять. Тільки в останні дні потепліло. Якщо буде спекотно, полізуть страшні гриби».
Оптимізму додає народна прикмета. Кажуть, коли цвітуть шишки на смереках, то буде врожай на гриби. Цвітуть вони рідко — раз на десять років. Цього року шишки зацвіли. Тож готують міхи, щоб гриби ними носити…
Затяжні дощі завдали й інших збитків. У нашої знайомої біля хати є кілька молодих яблунь. Каже, весною так файно цвіли, але зливи весь цвіт позбивали. Не знає, чи вродять цього літа ці яблуньки. А ще через таку плаксиву погоду досі не дозріли чорниці. Торік у цей час я вже ласувала карпатською чорною ягодою, а місцеві її збирали у «промислових масштабах» на продаж. Чорниці — це одне з основних джерел заробітку для жителів карпатських сіл. За сезон примудряються заробити і на навчання дітей у місті, і на нові гаджети, і на обновки. А на чому тут ще заробляти? Кажуть, закупівельники вже телефонували, запитували, чи їхати їм по чорницю. Та де там! Ягоди ще зелені і малі, може, за кілька тижнів і дозріють.
«Люди у селі геть без грошей сидять, — розповідає мені пані Катерина. — Усі наші заробітчани повернулися, невідомо коли знову поїдуть до Польщі… Грибів-ягід нема. Транспорт з села жоден не їздить через коронавірус. Ще трохи і народ з голоду повмирає». Але це вона явно перебільшує…
… Півдня я ходила по лісу в пошуках грибів. Вперто шукала, бо якщо у Фейсбуку фотографії є, то десь цих красенів-грибів автори цих фото знайшли. І що ви думаєте?! Знайшла! Козар! Один-єдиний, але молодий, гарний і навіть не хробачливий. І чоловік знайшов дві калічки… Де решта поховалися — загадка.
Коли розповіла про наші невтішні трофеї знайомим, вони «на дорогу» спакували нам сумку: літр сметани, три літри кабачків, півлітрову банку варення та трилітровий слоїк шишок, перекладених цукром. Кажуть, це унікальний лікувальний засіб чи не від усіх хвороб…
Зрозуміла, що з голоду ці господарі точно не помруть. Ще й інших нагодують!
