Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Друзям – все, ворогам – закон»

Цілком можливо, що відмовою оштрафувати Зеленського за незаконне карантинне кавування у компанії найближчих соратників жреці Хмельницької феміди переслідували цілком шляхетні цілі.

Хотіли, до прикладу, підкреслити винятковість інституції президентства. Але словосполучення «недоторкана особа» у цьому конкретному контексті, попри бажання суддів, підсвідомо несе не тільки глузливий відтінок. Воно увиразнює тенденцію, стиль стосунків Зе! влади і народу. Тенденцію, яку ємко визначив італійський фашистський дуче Беніто Муссоліні: «Друзям — все, ворогам — закон».

Коли здійснюють хамські наскоки на Музей Гончара, Довженко-центр, шукають «вчорашнього дня» в ексміністрів, до прикладу, Володимира Омеляна, і анічичирк про корупційну аферу братів Єрмаків з продажу посад, дерибан «карантинного» бюджету, оборудки Герег з їхнім «Епіцентром» і надійним дахом в Офісі президента.

Коли штрафують власників дрібних генделиків і заплющують очі на витівки велюрового Тищенка.

Коли ДБР несамовито шиє справи активістам, волонтерам, політичним опонентам, а генпрокурорка, усупереч усіляким там дрібним «презумпціям невинуватості», зопалу оголошує інакодумців злочинцями.

Коли глава Офісу президента (по суті — канцелярист) без жодних на те повноважень, з індичою пихою веде міжнародні перемовини, підписує важливі для майбутнього країни папери з очевидними ознаками державної зради, а гарант вторить, мов завчені репліки з чергової репризи, мантру про надійність і відданість своєї «правої руки».

Але ця наразі безкарна і піднята у ранг традиції «недоторканість» вийде навиворіт. Бо суспільство розколоте, як ніколи, ліній розламів — безліч: патріоти і капітулянти, пасіонарії і байдужі, популісти і державники… Влада й надалі множить цю фрагментацію суспільства, виступаючи з пропозиціями перегляду мовного законодавства, маніпулюючи питаннями війни і миру, легалізуючи очевидних і викінчених реваншистів, жорстким карантином для «плебсу» і лояльністю до сибаритських замашок владоможців.

Популісти не можуть інакше правити, особливо у країнах з нестабільними демократіями, слабкими інституціями, розшарпаними структурами громадянського суспільства. Вони завершують зле: або диктатурою (у сучасному варіанті — венесуельського, мадурівського стилю), або стають клоунами-убивцями (так, до слова, називали Чаушеску румуни ще коли «не-лоху» Зеленському було не 42, а два роки. Тож жодних подальших аналогій).

Особливість України у тому, що після повних провалів політики на кшталт Зе! мають за «рятівну соломинку» Росію, бо тамтешній приклад посилення режиму за рахунок репресій, політичної помсти, переслідувань інакодумців видається їм ефективним та надійним. Хоча «казус Януковича» мав би змусити більш-менш притомних очільників «дмухати на холодне», вибудовуючи стосунки з колишньою метрополією, визубрити висновок Бісмарка про те, що всі угоди з Росією не вартують паперу, на якому вони написані.

Але нинішні владці такими не є. Вони взагалі не вчили історії, а, отже, годі говорити про засвоєння її уроків. Вони — рудименти архаїчної, відкинутої двома новітніми революціями ідентичності, — постсовка, з властивими їй вродженими плямами корупції, непотизму, «халяви» і цілковитої безвідповідальності навіть перед собою. Вони «хайпують» на дрібницях, не гідних уваги у дорослих спільнотах, і навпаки — коли йдеться про речі визначальні, про реперні точки суспільних викликів — ховаються від проблем. Як оце зараз сховався Зе! «у доміку» під надуманим приводом самоізоляції через CОVID-19 власної дружини. Тут навіть не випадає говорити про моральний вимір проблеми, тут йдеться про елементарне, майже тваринне бажання самопорятунку за рахунок інших…

Насправді ж для Заходу і в очах власного народу Зе! і його квартальна команда стають недоторканими навиворіт — паріями. Як в Індії — кастою відкинутих, тих, ким гидують, кому не подають руки, не бажають мати жодних справ. Ізоляціонізм поступово набуває рис не тільки зовнішньополітичних практик, він формує тренд відчуженості пихатої, розгнузданої у своїй безкарності «еліти», що живе у власній реальності, і приниженого, заляканого, розколотого нею суспільства.

Але маси мовчать до пори до часу, леліючи «грона гніву». І природа цього мовчання насправді дуже загрозлива. З кожним днем стихає гучний ще кілька місяців тому хор фан-клубу Зе! президента, гасне ейфорія в очах легковірного і ласого «халяви обивателя», сходить на пси ентузіазм горе-реформаторів, переконаних у тому, що вирішити надважливі проблеми країни, питання війни і миру, бідності і соціальної справедливості можна барвистою риторикою, крикливими бігбордами і миготливими «відосіками». Навпаки, — що не день, то гучнішим стане гул невдоволення, розчарування і роздратування нікчемністю, невіглаством і несосвітенним глупством тих, хто самозвано поіменував себе «слугами» і взявся за заздалегідь непідйомну справу.

…Ще трохи і цей гул до болю нагадуватиме відлуння Майданів, стане досконалою зброєю, вивіреним інструментом справжнього, а не вигаданого стефанчуками та зеленськими, народовладдя.

Схожі новини