Політичні репресії - шлях до загибелі України
Не потрібно себе обманювати і вмовляти себе, що репресії режиму Володимира Зеленського проти його попередника Петра Порошенка чимось відрізняються від репресій режиму Володимира Путіна проти Михайла Ходорковського або репресій режиму Віктора Януковича проти Юлії Тимошенко
Ні, у цих репресій одна і та ж природа. Так молодий авторитаризм намагається затвердити себе, щоб посіяти страх у країні і отримати повний контроль над самим її існуванням і над її фінансовими потоками. Приводи для репресій у авторитарних режимів теж ніколи не відрізняються: і Ходорковського, і Тимошенко, і Порошенка звинувачують в корупції, але не знаходять ніяких реальних можливостей для такого звинувачення і фактично намагаються влаштувати судилище у зв'язку з діями, пов'язаними з виконанням службових обов'язків. І «групи підтримки» у таких дій завжди одні й ті ж — олігархи. У Путіна це був Роман Абрамович, який хотів позбутися конкурента й помститися йому за невдале об’єднання компаній. У Януковича — Дмитро Фірташ, який хотів помститися Тимошенко за те, що «РосУкрЕнерго» відтягли від газового пирога. У Зеленського — Ігор Коломойський, який мститься за націоналізацію «Привату». Все сходиться.
Не сходиться тільки електорат. У Путіна це була знаменита агресивно-слухняна більшість, яка раділа розправі над багатіями відомої національності, бачила в цьому ознаку вставання Росії з колін і була готовою брати участь у путінських війнах і авантюрах для того, щоб вставання було більш успішним. І у Путіна були нафтодолари для цієї більшості, він покращив її життя. І зараз може триматися хоча б за рахунок спогадів про це поліпшення і надій, що правитель зможе його повторити.
Електорат Януковича — це пасивно-слухняна більшість, у першу чергу працівники олігархічних підприємств сходу і півдня країни, які вважали, що їхній герой може робити все, що йому заманеться — аби їм краще жилося. І, дійсно, з початком правління Януковича, як і з початком правління Путіна, був пов'язаний об'єктивний вихід з економічної кризи.
А електорат Зеленського — це аморально-байдужа більшість. Тому що тільки відсутністю моральних установок і байдужістю до майбутнього країни, свого майбутнього і майбутнього своїх дітей можна пояснити голосування за випадкову людину, яка ніколи не займалася політичною діяльністю і управлінням. Голосування, продиктоване олігархічними телеканалами, власним невіглаством, інфантильною вірою в диво.
Але цю більшість важко назвати слухняною. Вона є різною, однак схильною до непокори. І для того, щоб нею управляти, для того, щоб отримати від неї патент на довгострокове розграбування України, її потрібно нагодувати. І на гребені поліпшення життя людей займатися політичними розправами.
А правління Зеленського почалося з падіння темпів зростання української економіки і наближається до епохи тотальної бідності. Ми зараз доживаємо в буквальному сенсі слова останні тижні навіть не благополуччя, а ілюзорних надій на те, що не буде гірше. Буде. Ще як буде.
І займатися саме у цей, такий небезпечний для країни момент, не пошуком шляхів для її спасіння, не домовленостями про національну єдність, а політичними репресіями — це суще безумство. Це власне політичне самогубство, це знищення держави, це скочування воюючої країни до анархії і дестабілізації.
Навіть Путін і Янукович у аналогічній ситуації не дозволили б собі такого.
