«Велюрові діти»

Джеймс Норман Меттіс («Скажений пес»), Джеймс Ф. Еймос, Джон М. Пекстон-юніор, Джон Френсіс Келлі та інші висловили думку, що президентська пропозиція залишити імена трьох генералів для військових баз, розколює країну. Бо ці достойники воювали на боці Півдня у громадянській війні, а, отже, були прихильниками рабства. І програли. Автори листа дошкульно натякають очільникові, що, мовляв, коли йдеться про невдах-лузерів, про апологетів расизму, то він — на їхньому боці; а от Джон Сідней Маккейн — учасник В’єтнамської війни, мученик В’єтміньських таборів у джунґлях, виявився ворогом.

Трамп звично для популіста вхопився за шанс, наданий йому вбивством афроамериканця Джорджа Флойда, і вирішив роздмухати ледь жевріюче кострище расизму. Учорашній улюбленець плебсу перестав відчувати країну, схибив у своїх спотворених уявленнях про неї, поставив на ненависть у той час, коли Америка хотіла б говорити про солідарність…

Українські військовики, бойові генерали російсько-української війни не писатимуть до Зеленського та інших діячів його «велюрового режиму» навіть такого їдко викривального листа. Вони чудово усвідомлюють марність апеляцій до особи, яка досі не наважується назвати окупанта та агресора по імені (навіть у день жалоби за загиблими «небесними ангелами» з фатального Іл-76 язик нашого велемовного у «відосіках» гаранта не повернувся, щоб вимовити імена їхніх убивць — Росія, найманці, ВПК «Ваґнер»). Для тих, хто пройшов пекло війни на Донбасі, було б принизливим звертатися до «уклоніста», який досі переконаний у тому, що війну можна завершити мантрою «треба просто перестати стріляти». Зрештою, ці суворі і неговіркі люди у погонах бачили іншого Головкома, і аж ніяк не могли сподіватися, що колись їм доведеться мати справу з людиною, яка розв’яже кампанію репресій не тільки проти політичних опонентів, але й проти тих, хто витягував військо з повного занепаду — проти волонтерів, добробатів, військових медиків, білими нитками шиючи їм ідіотські звинувачення.

Або ж фатальна за рівнем безґлуздя (чи капітулянтства?) задумка скорочення чисельності ЗСУ! У країні, яка чинить опір потужному агресорові, хочуть звільнити десять тисяч особового складу лише Сухопутних військ, по декілька тисяч — Повітряних сил, Морської піхоти та Десантно-штурмових військ. Про це з обуренням написав легендарний генерал Забродський, командувач знаменитого рейду наших десантників до Маріуполя, а відтак — до Слов’янська…

Зеленський і владний Квартал вперто розколюють країну, роблять це свідомо і послідовно, взявши це за ідею-фікс. Навіть своєю мовчазною реакцією на повзучий реванш вони стверджують суспільство у думці, що це не якась там самодіяльність місцевих «царьків» чи проросійської ОПЗЖ кума Путіна, — це політика, піднята у ранг державної. Коли у тих же Сполучених Штатах на хвилі антирасистських настроїв валять пам'ятники конфедератам, відмовляються від їхньої символіки (наприклад, адміністрація відомих автоперегонів NASCAR офіційно заборонила прапор конфедератів на трибунах), на вулиці наших міст і сіл знову повертаються імена Жукова, Конєва, інших, не менш одіозних «визволителів».

Мова «братушек» знову у владному фаворі, аж до нонсенсних моментів, коли в українське правове поле інкорпорують російський «воровской» жаргон. І ось уже розгорнуто дику кампанію за перегляд мовного законодавства, мовних квот, що стоять поперек горла не тільки медведчуківсько-коломойському каналу (адже ж «мову на хліб не намажеш»!), але й зовні респектабельному і навіть по-своєму «поміркованому» спікеру Верховної Ради Дмитрові Разумкову. Скажете, — вибори, дбають про «ватний електрат»? Але ж виборами життя не завершується. Принаймні, для політиків, а не політиканів…

«Велюрові діти» у владі дали зрозуміти, що вони і народ — по різні боки реальності — у час епідемії та карантину. Суспільний розкол тепер проходить і по лінії обов’язковості (аж до кримінального покарання) карантинних обмежень для дрібного бізнесу, і вседозволеності для влади та її улюбленців, друзів і спонсорів. І хай президент та його компанія стоп’ятсот разів спекулює на тому, що, мовляв, і ми платимо штрафи за безмаскове та заборонене законом кавування, — у пересічного мешканця виникає закономірне запитання: а чим ви думали раніше? Чим думали, коли обирали скандального власника ресторану «Велюр», де збувала карантинну «нудьгу» компанія добірних «слуг», очільником київської парторганізації СН? Чим думали, коли відверто зізнавалися, що більшість заборон і табу карантинного часу були психологічною атакою на застрашеного і дезорієнтованого обивателя?

Нинішня влада може скільки завгодно утілювати принцип «поділяй і владарюй», але вона досі не втямила, що пасіонарна меншість в Україні завжди брала на озброєння інше гасло — єдність та солідарність. І, як свідчить новітня історія, саме завдяки цьому ставала переможцем. Влада, яка не може знайти порозуміння між собою, і при цьому нищить національний діалог, яка з подиву гідною впертістю сіє розбрат і розкол, схожа на доміно.

Я починав зі згадки про американських генералів, ними ж і завершу. Знаменитий «Айк» — Дуайт Ейзенхауер — герой Другої світової, 34-й президент США, чітко окреслив перспективи популістських, на кшталт трампізму чи «зеленізму», режимів: «Варто упасти одній кісточці для гри у доміно, і негайно впаде цілий ряд». І прозорий натяк Джо Байдена про те, що Трампа з Білого дому виведуть військові…