Зеленського може очікувати доля Януковича. Кагарлик – сигнал, що процес пішов
Врадіївка нагадувала про повну деградацію системи. Кагарлик – це нагадування про майбутню деградацію суспільства
Трагічні події у Кагарлику все частіше порівнюють із подіями у Врадіївці. Але насправді порівняти Врадіївку і Кагарлик можна буде виключно у політичному сенсі.
Врадіївка стала, багато в чому, прелюдією до Майдану 2013−2014 років. Вона підірвала авторитет тодішнього міністра внутрішніх справ і продемонструвала гризню у оточенні Віктора Януковича. Оточення тодішнього глави держави було готовим боротися за владу і фінансові потоки без розуміння того, до яких суспільних наслідків може привести ця боротьба, яким може бути результат резонансу тієї чи іншої справи. В результаті до Майдану Янукович прийшов уже значно ослабленим, його у буквальному сенсі слова не було кому захистити, крім бійців елітних підрозділів. У Януковича залишилися старі вороги, патріоти України, а от байдуже населення — виборці Януковича — відчували огиду до свого недавнього кумира. Програв і Янукович, і ті, хто допустив Врадіївку, і ті, хто використовували трагедію заради боротьби із конкурентами. І в цьому сенсі Зеленського, якого оточують такі ж непримиренні і жадібні соратники, як і Януковича і якого підтримує таке ж байдуже до майбутнього країни населення, як і Януковича, цілком може очікувати доля Януковича. Кагарлик — це сигнал того, що процес пішов
Але у Кагарлика є і куди більш похмурі наслідки, на тлі яких доля Зеленського може виглядати усього лише дрібною деталлю у загальній картині можливої катастрофи. Врадіївка нагадувала про вседозволеність, про повну деградацію системи. Кагарлик — це нагадування про майбутню деградацію суспільства.
Адже, власне, який злочин «розкривали» поліцейські з Кагарлика? Дрібну крадіжку! Злочин, який вже точно не вимагав від них таких «зусиль». Але дуже скоро саме такі дрібні крадіжки в магазинах стануть — якщо вже не стали — можливістю виживання для тисяч людей.
Ми повертаємося у 1990-ті роки. Фінансових потоків буде не вистачати на всіх «господарів життя». І від того, що ці господарі перейменували себе на «слуг», безпеки в їхньому житті буде не більше, а менше, а саме життя стане коротшим. Набагато коротшим. Тим більше тоді, коли відкривається ринок землі.
Але основній масі населення буде не до їхніх проблем. Основна маса буде виживати. І дрібна крадіжка стане частиною побуту. При цьому основна частина населення буде ставитися до такого способу життя як до норми — не ми такі, а життя таке. Зате вимога зупинити злочинність стане головною вимогою бізнесу — насамперед дрібного і середнього. І тут — парадокс. Цей бізнес не є опорою популістської влади, однак він є її частиною. У кожного поважного «господаря життя» — ой, вибачте — «слуги народу» є ресторанчик. Або ломбардик. Так-так, в наших умовах саме пограбування ломбарду може стати злочином століття! А ви що думали?
Так поліція — особливо на місцях — перетворюється на останню греблю. На останню можливість захистити тих, у кого хоч щось ще є від тих, у кого вже нічого немає. І найближчими роками не буде — тим більше, якщо вони переоберуть свою безвихідь на другий термін.
І деякі поліцейські вже почали відчувати цю свою «потрібність» і цю свою вседозволеність. Кагарлик — не просто доказ цього.
Кагарлик — це спогад про майбутнє.
