Передплатити

Об’єкт ненависті

Серед усіх політиків останнього часу Андрій Богдан справляв, либонь, найогидніше враження. Було щось особливо знущальне в його усмішці, а від поведінки й жартів хотілося схопитися за голову. Десь так я уявляю більшовиків, які свого часу захопили Київ і розстріляли ворогів – самовпевнені, ароґантні, з лихим прищуром. Але мавр зробив справу – акумулював на собі негатив – і відчалив шепотіти на вушко комусь іншому.

Кого ще згадати? Олексій Гончарук? Чим запам’ятався він: жилеткою під маринарку чи враженням повної безпорадності, яке справляв його уряд? Розумний, молодий, з намаганням створити «власний» стиль (мабуть, найняв технолога, який колись запропонував ЮВТ заплести косу). А в підсумку — як наполегливий відмінник, що вивчив напам’ять підручник з керування автомобілем, але вживу транспорту ніколи не бачив. Тому коли вперше сів за кермо — почав глохнути ще на старті, на першій же передачі. Можливо, через десятиліття з нього буде водій-ас, але тепер він викликає тільки співчуття. І саме на нього покладено символічну відповідальність за те, що мотор реформ так і не завівся — з цим вантажем Гончарук і пішов.

Сергій Сивохо, який мав грати роль добродушного грубаса, що несе всім мир, здувся разом зі своєю «Платформою примирення та єдності». Настільки жалюгідний, що йому й посади жодної не довірили — доріс лише до статусу радника. Але місію свою теж виконав — закинув у суспільство і протестував (від слова тестувати) ідеї гібридної капітуляції.

Руслан Рябошапка і Олександр Данилюк ще рік тому були стовпами кампанії Зеленського, саме їх називали у відповідь на закиди про відсутність у нового президента команди. Вони мали здійснювати прориви й реформи, але тепер вони теж за бортом, використані і забуті. Дякуймо, що бодай Сергія Тігіпка використали суто інформаційно, так і не призначивши на реальну посаду.

Через рік правління Зеленського біля нього майже не залишилося колишніх соратників. Якщо взяти минулорічні фото президента і «його команди», то над більшістю облич доведеться ставити червоні хрестики. Або клацати правою клавішею, вибирати варіант «видалити» і відправляти в Кошик невдалих спроб.

Хто ще збирає на себе найбільше негативу? Андрій Єрмак. Секретар, який поводиться, ніби повноважень у нього більше за президента. Колаборант, який уособлює проросійськість в оточенні Зеленського. Інтелектуал, який додумався купити собі мерседес за 3 мільйони саме в розпал карантину, поки звичайні люди збирають медикам на захисні костюми. Ще й із корупційним шлейфом навколо брата. Чудовий кандидат на виліт. Приготуватися!

У рубриці «групове самогубство» лідирує партія «Слуга народу». Дубинський, Бужанський, Брагар з продажем собак, Яременко з підбором проституток, Арахамія — чемпіон з виривання слів із контексту, Іванісов із зґвалтуванням, а всі разом — за розпад монобільшості, яка вже не виконує наказів Зеленського і не може самостійно назбирати голосів для важливих голосувань. Чому б не звинуватити поганих депутатів і не розпустити Верховну Раду? Цілком реалістичний варіант на осінь, щоб провести парламентські вибори разом із місцевими.

Словом, у владі є кого не любити і навіть ненавидіти. Але ж Єрмак проросійський рівно настільки, наскільки йому дозволяє Зеленський, уряди Гончарука й Шмигаля — на 100% призначені Зеленським, Бужанського й Брагаря Зеленський, можна сказати, сам за руку привів у парламент.

Усіх цих людей можна вважати громовідводами й баластом, поганими «боярами», які заважають царю робити добрі справи. Принаймні такий висновок напрошується зі свіжої соціології «Рейтингу»: виявляється, Зеленському (попри все) і надалі довіряє більшість населення України, його дії схвалюють і підтримують. Такий примітивний прийом перекладання відповідальності й негативу на інших, але як чудово працює!

Аж напрошується питання: це Зеленський такий вправний чи народ такий дурний?

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram