Передплата 2024 «Добра кухня»

Як вижити після пандемії?

Іспанія, Італія, Німеччина звітують про зменшення кількості осіб, що захворіли на коронавірус. Кількість померлих на щоденній основі теж зменшується.

Це вказує на світло в кінці тунелю, і незабаром епідемія залишиться позаду у Європі, а через чотири-п'ять тижнів по тому — і у нас. Світові фармацевтичні компанії Новартіс та Санофі надають безкоштовно до 50 країн 230 мільйонів доз препарату гідроксил хлорофін, що вважається ефективним у лікуванні коронавірусу.

Також позитивним розвитком подій можна вважати домовленість між Саудівською Аравією та Росією скоротити експорт нафти кожної з цих країн до 8,5 мільйона барелів на день у травні та червні. Три найбільші експортери світу — США, Саудівська Аравія та Росія — можуть вплинути на збільшення ціни нафти до рівня рентабельності видобування для більшості видобувачів. Нинішня криза виникла через зменшення попиту на 25 мільйонів барелів на день. Тільки вихід держав з карантину може відновити баланс попиту — пропозиції на світовому нафтовому ринку. Тим не менше, кооперацію експортерів можна розглядати як позитивне явище на майбутнє. США не можуть офіційно приєднатися до угоди про квоти, бо це заборонено федеральним законом. Але штат Техас має у своєму законодавстві повноваження на примус компаній, що працюють тут, скоротити видобуток нафти. Тож губернатор цього штату і має бути ключовою фігурою для таких переговорів.

Негативні економічні наслідки від епідемії для США, Європи та Японії неминучі. Вони будуть болючими і довготривалими. Зокрема, і через збільшення боргового навантаження.

Країни, що могли собі дозволити взяти недорогі кредити, як то США, Японія, Німеччина, збільшили суттєво державний борг, щоби допомогти постраждалій від карантину економіці. Країни, що мають доступ до великого кредитування у доларах чи євро, опинилися у кращому становищі, ніж країни, що розвиваються.

Кумулятивний ефект закінчення епідемії, припинення нафтової війни та вливання трильйонних кредитів дозволять у короткій перспективі створити ілюзію повного одужання економіки та фінансових ринків. Але тільки у короткій перспективі. Бо кредити, виділені великим державам, скінчаться. Ейфорія від закінчення коронавірусної та нафтової війн теж мине, а нагромаджені борги усіх великих та малих держав залишаться.

Ці великі державні борги примусять центральні банки Японії, США та Європи тримати облікову ставку на рівні 0%. Бо тільки за умови надзвичайно дешевого кредиту уряди зможуть виплачувати вже накопичені ними борги, щоб не збільшувати суттєво податки.

Суттєве ж збільшення податків водночас усіма обтяженими боргами державами призведе до економічної депресії світового маштабу через скорочення споживання.

Альтернативою збільшенню податків є відмова сплачувати борги. Ми не розглядаємо це взагалі. Бо відмова платити за боргами — найкоротший шлях до нової світової війни, якій будуть передувати безладдя і громадянські протистояння.

Більшість світових війн розпочиналася через неможливість або небажання урядів сплачувати борги.

Нульова ставка за кредитами — це та умова, яка дозволить урядам світу давати собі раду з виплатою боргів. Дехто розмірковує навіть про від'ємну відсоткову ставку. Це коли з тих, хто тримає гроші у банку, будуть знімати відсотки, а не нараховувати. Швеція, Японія та Швейцарія вже проводили такі експерименти.

Втім, моральна шкода від від'ємної процентної ставки перебільшує усі можливі вигоди. Тисячоліттями люди вчилися поважати працю, бо вона дозволяла не тільки задовільнити нагальні потреби, а й зробити заощадження «на чорний день» або на пенсію. І той, хто більше працював, мав надію легше пережити «чорний день» та не бідкатися після 65 років.

Якщо заощадження будуть танути у тих, хто більше працює через від'ємну банківську ставку, то стимули до праці ослабнуть.

Необхідність тримати надзвичайно низькою облікову ставку позбавляє центральні банки розвинутих економік основної зброї у боротьбі з інфляцією. Центральні банки позичають комерційним банкам, а ті, у свою чергу, — виробникам та споживачам. Якщо споживач може дешево узяти кредит, то він куплятиме товари не тільки на зароблені гроші, але й на позичені. Це призводить до підвищення цін, бо позичені гроші підвищують попит на ту ж саму пропозицію товарів та послуг. Тому нацбанки підвищують відсоткову ставку, і позичати гроші стає менш вигідно. Тоді споживач менше позичає, а купує товари лише на зарплату. У цьому випадку всій масі товарів притистоїть менша маса грошей, і тому ціни падають.

Коли три парубки претендують на одну дівчину, то ця дівчина у великій ціні. А коли три дівчини претендують на одного парубка, то у великій ціні стає парубок.

Наразі загрози інфляції не існує, бо безробіття шалено виросло через коронавірус, а при великій кількості безробітних ціни не зростають, бо попит є невеликим через зменшення і зарплат, і споживчих кредитів.

Але коли всі ті, хто втратив роботу, знову працевлаштуються, а борги урядів залишаться на тому самому рівні, то нацбанки стикнуться з проблемою, як вгамовувати інфляцію, не підвищуючи облікової ставки.

При капіталізмі кредит є рушійною силою розвитку економіки, зокрема, через стимулювання попиту. Кредит збільшує попит з боку покупця, це призводить до підвищення цін. Для виробників підвищена ціна є сигналом для збільшення випуску продукції.

Проблема полягає у тому, що кредит треба повертати. Це важко, бо як дотепно зауважує прислів'я, «береш чужі гроші, та ненадовго, а повертати треба свої, та назавжди.» Тоді попит зменшується, бо повернення боргів означає, що ці гроші більше не беруть участі у купівлі товарів та послуг. Через це падають ціни, а падіння цін змушує виробників випускати менше продукції і, відповідно, звільняти якусь кількість працівників, для яких немає роботи. Спад виробництва називають рецесією, і він асоціюється зі збільшенням безробіття.

Так виникає цикл підйому та спаду виробництва кожні п'ять — сім років. Це короткий борговий цикл, за визначенням видатного інвестора Рея Даліо, для якого макроекономіка стала головним хоббі у житті.

Оскільки і різке збільшення цін за повної відсутності безробіття, і велика кількість безробітних є небажаними економічними явищами, капіталізм мав вигадати якийсь механізм, щоб запобігати цьому.

Тому нацбанки збільшують або зменшують облікову ставку.

У нацбанків розвинутих економік будуть зв'язані руки необхідністю тримати облікову ставку близькою до 0%. Це і буде головною проблемою світової економіки в разі необхідності вгамовувати зростання цін.

Країни, які не можуть знайти дешевого кредитора всередині або зовні своєї країни, змушені розраховувати на кредити Міжнародного валютного фонду або різко скорочувати усі державні витрати.

В нас низька відсоткова ставка за кредитами є не проблемою, а нездійсненною мрією. Це відбувається з двох причин. По-перше, Нацбанк України не опікується безробіттям і тому не зобов'язаний зменшувати облікову ставку для стимулювання зайнятості. По-друге, облікова ставка Нацбанку не впливає на спроможність уряду України відплачувати борги.

Нацбанк обмежується боротьбою з підвищенням цін, для чого тримає облікову ставку вищою за показники інфляції.

Крім того, він згладжує коливання курсу гривні щодо долара, що теж сприяє більшій стабільності цін на імпортовані товари. Для цього він скуповує або продає надлишки валюти на торгах, коли вважає за доцільне.

Цим обмежується діяльність Нацбанку України у галузі кредитно-грошової політики, головна мета якої полягає у збільшенні або зменшенні грошової маси, що перебуває у обігу.

Крім того, Нацбанк України є регулятором банківської системи України, тобто пильнує, щоби діяльність банків відповідала банківському законодавству України та іншим нормативним документам і критеріям.

Саме на цьому тлі Нацбанк прославився найбільше, вивівши з ринку понад 100 банків. Він також брав активну участь у націоналізації найбільшого в Україні ПриватБанку у грудні 2016 року.

Після блискучих дій Нацбанку України з очищення банківської системи залишився борг на астрономічну суму 355 мільярдів гривень.

Нацбанк очистив банківську систему від банків, що видавали кредити своїм власникам, а ті їх «забували» повертати. Таких банків виявилося понад 100 зі 171 одного банку, яким той же Нацбанк України видав ліцензії на здійснення діяльності.

Немає виправдання шахрайським діям власників збанкрутілих банків. Але є пояснення їхніх дій. Коли у підприємства виникає потреба у кредиті, в умовах ринкової економіки є три можливості дістати готівку. Взяти кредит у банку, випустити облігації для продажу інвесторам або продавати право власності у вигляді акцій на тому ж ринку цінних паперів.

Оскільки у нас ринок цінних паперів ще не розвинутий, а до іноземних ринків цінних паперів має доступ обмежена кількість українських підприємств, то банківський кредит залишається єдиним джерелом отримання необхідних коштів.

За таких обставин ставка за кредитами на рівні 25% річних була єдиним способом фінансування більшості підприємств. Навіть у Древньому Римі річна відсоткова ставка за кредитами була обмеженою 12% річних. Якщо би підприємець це зауважив у банку, то йому відповіли б: «Ну то йди до Древнього Риму». Підприємці, щоби не їхати так далеко углиб століть, створили свої «кишенькові» банки, які нібито кредитували їх під 25% річних, але повернення кредиту або відсотків не планувалося.

З 3 березня 2020 року облікова ставка Нацбанку України знижена та встановлена на рівні 10%.

Як же ж Нацбанк України, як регулятор банківської системи, прогавив, що понад 100 українських банків не відповідають встановленим критеріям?

Для розуміння цього явища слід згадати, хто очолював Нацбанк України у 2011 та 2012 роках. Це був донецький «міцний господарник» Сергій Арбузов. При ньому пенсійний фонд Нацбанку закупив акції українських підприємств на 500 мільйонів гривень. Пенсійні фонди на заході мають серйозні обмеження на закупівлю цінних паперів, що не відповідають найвищій оцінці трьох світових рейтингових агентств. Жодна з придбаних акцій навіть віддалено не відповідала таким критеріям, тому не дивно, що пенсійний фонд Нацбанку України «схуднув» на 500 мільйонів гривень.

Але це були «квіточки» у діяльності пана Арбузова. Найбільшу шкоду державі і навіть самій незалежності Української держави він завдав збільшенням боргових зобов'язань українського уряду, головним бенефіціяром яких він же сам і опинився. Наразі, сидячи у Росії, Арбузов є головним вигодонабувачем облігацій українського уряду. Бо вчасно мав змогу їх купувати, коли ціни на них падали. Отже, кожного разу, коли український уряд сплачує свої борги за облігаціями, які випускалися ще за Януковича, він найбільше збагачує саме пана Арбузова. Не дивно, що за такого голови правління Нацбанку вся банківська система України перетворилася на суцільне шахрайство.

Шкода, яку завдав Арбузов та його донецькі колеги самому існуванню Української держави, повністю виправдовує люстраційні заходи проти них. І ці обмеження мають бути продовжені ще на 10 років, щоби ніхто з цих ворогів держави не міг обіймати посади ні в уряді, ні у Нацбанку України. Інакше держава не втримається.

Відмінність капіталізму в Україні від розвинутих економік полягає ще й у тому, що одними засобами кредитно-грошової політики, що здійснює Нацбанк, неможливо регулювати економічні цикли. Навіть якби Нацбанк мав таку ж ступінь незалежності від уряду, яку має Федеральна резервна система США.

Потрібні невпинні синхронні зусилля у бюджетно-податковій політиці, якою опікується Верховна Рада та уряд. Але для цього потрібно, щоби суспільство дало собі чітку відповідь на питання: «Для кого існує бюджет держави?» Для купки фінансово-промислових угруповань чи для 40 мільйонів українців?

Схожі новини