Деякі карантинні звички варто зберегти
Після кількох тижнів карантину люди підлаштувалися до життя під час обмежень і виробили собі нові звички. Мені здається, що кілька з цих звичок мають сенс не лише в добу пандемії, а значить – їх варто зробити традиційними, зберегти.
Наприклад, мені б хотілося, щоб антисептик був на кожному прилавку і після закінчення карантину. Особливо в продовольчих магазинах, супермаркетах, кафе, при вході в офіси та на базари. Дбати про чисті руки й гігієну варто не тільки в час епідемій, а на щодень. Тому дуже сподіваюся, що уряд такі санітарні норми зробить постійними.
По-друге, мені подобається принцип соціального дистанціювання, поваги до особистого простору. Йдеться не тільки про можливість поширення бактерій чи вірусів, а перш за все про психологічний комфорт. Я ненавиджу, коли хтось дихає мені в спину в черзі чи зазирає через плече, не люблю тисняву й нервозний поспіх. Було б добре, якби звичка стояти на відстані одного метра від іншої людини в черзі прижилася в нашому суспільстві.
По-третє, принцип заповнення громадського транспорту людьми теж варто змінити. Ні, я не кажу, що в маршрутку чи автобус треба пускати тільки 10 осіб. Але вважаю, що було б правильно заборонити перевезення пасажирів понад кількість посадочних місць. От є в автобусі 30 місць — і все, це максимум для людського комфорту. Ясна річ, двічі на день, у години пік, можна дозволяти перевезення кількох (відповідно до паспорту транспортного засобу) стоячих пасажирів, але решту часу — тільки сидячі! Бо часом водії чекають, поки автобус не перетвориться на консервну банку, і тільки тоді рушають.
По-четверте, мені здається, що всім людям слід більше часу проводити разом, частіше дзвонити рідним і піклуватися про них. Ця надзвичайна ситуація нагадала нам, наскільки важливою є проста людська підтримка, не забуваймо про це й у майбутньому.
По-п'яте, раджу владі забезпечувати лікарні потрібними матеріалами, медикаментами, технікою — постійно, а не лише під час карантину. Те саме стосується і підвищення зарплатних ставок. У 2014 році ми пересвідчилися, що армії творять не так танки, як віддані й діяльні люди, а тепер знаємо, що система охорони здоров’я — це передусім професійні і готові допомогти лікарі. Їхню важку й відповідальну роботу слід поважати й належно фінансувати галузь завжди.
По-шосте, жартома, але і всерйоз також, я хотів би, щоб наші політики й після епідемії ходили в масках. По-перше, не хочеться дивитися на їхні обличчя. По-друге, в масці важче говорити, тож і брехливих слів може поменшати. Хоча — знаючи наших політиків — навряд.
