Те, що Зеленському здається другорядним, для Путіна – питання виживання
Cоратники російського президента захищають "побєдобєсіє"
Прихильникам Володимира Зеленського може здатися дивною істерична реакція російських політиків і медіа на виступ українського президента в Аушвіці. Ще більшим має бути здивування самого Володимира Зеленського.
Він виступив з ритуальною промовою, вшанував пам'ять жертв Голокосту, згадав про подвиг радянських солдатів, які визволяли концентраційний табір і про те, що початок Другої Світової війни був покладений змовою і спільними діями двох людиноненависницьких режимів — гітлерівського і сталінського. Все це можна переписати зі шкільного підручника історії. Нічого образливого для Володимира Путіна і поплічників російського правителя український президент не сказав. Чому ж тоді путінський прес-секретар Дмитро Пєсков стверджує, що Зеленський «солідаризується з точкою зору, яка є образливою для десятків мільйонів росіян», а голова Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін стверджує, що український президент «все більше і більше занурюється в ідеї українського націоналізму»?
Все дуже просто. Перемога у Великій вітчизняній війні — основа легітимності путінського авторитаризму. Третьорозрядні чекісти разом зі дрібними бандитами, яким вони довірили керувати мільярдами, будують в Росії Радянський Союз без комуністичної ідеології. Це те, про що в КДБ мріяли завжди. І підґрунтям цього режиму є огидне карикатурне «побєдобєсіє», заради торжества якого путінські пропагандисти відмовились від справжньої історії Другої світової війни.
Те, що Володимиру Зеленському здається другорядним, для Володимира Путіна — питання виживання. Українському президенту може здаватися абсолютно неважливим, як називається вулиця і які промови на ній вимовляються, головне — щоб цю вулицю було заасфальтовано. А російському президенту зовсім не цікаво, чи є асфальт на вулиці. Йому важливо, щоб ця вулиця називалася вулицею маршала Жукова і щоб мешканці цієї вулиці ніколи не згадували про сталінські воєнні злочини.
І якщо ми будемо думати виключно про те, який асфальт нам покласти на нашій вулиці і не будемо цікавитися, як ця вулиця називається і чи знають її мешканці правду про минуле своєї оббреханої радянськими пропагандистами країни, рано чи пізно цією магістраллю — добре чи погано заасфальтованою — проїде по дорозі на Київ російський танк.
