Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Загибель генерала Солеймані у контексті освітлення вулиць

Коли США відсторонили Саддама Хуссейна від влади в Іраку у 2003 році, вони водночас відсторонили від влади і партію суннітів, яку очолював Саддам Хуссейн.

Більшість громадян Іраку належать до шиїтської гілки Ісламу, у той час як при владі довший час була партія БААС, яка спиралася на арабський соціалізм, і тому у ній переважали прибічникі суннітської гілки ісламської релігії.

У результаті демократичних виборів до влади у Іраку прийшла партія більшості, яка спирається на шиїтів.

Але замість вдячності американці дістали ще біль у голові, бо шиїти традиційно розглядають сусідній Іран як «Великого брата». Саме в Ірані проживає найбільша кількість шиїтів світу і вони не є арабами. Іран вважає себе покровителем усіх шиїтів, і прихід до влади єдиновірців у Багдаді лише розпалив амбіції Ірану розширити свій вплив на інших шиїтів, що проживають у таких країнах Близького Сходу, як Ліван, Бахрейн, Ємен.

Але американці відсторонили від влади Саддама Хусейна не для того, щоби передати там владу Ірану, а для того, щоби їхні союзники — Кувейт та Саудівська Аравія — могли почуватися у безпеці і спокійно видобувати нафту. Саддам Хуссейн їм загрожував, бо мав значні збройні сили, а Кувейт називав 19-ю провінцією Іраку. Іран, якщо встановить контроль в Іраку, буде загрожувати союзникам США не менше за Саддама Хуссейна.

В останні роки США перетворилися з імпортера нафти на експортера, відтак їхня залежність від близькосхідної нафти наразі дорівнює нулю.

Хоча такі арабські країни як Саудівська Аравія, Емірати, Кувейт залишаються союзниками США, відсутність комерційного інтересу примушує американський уряд замислюватися: «А чи доцільно витрачати стільки коштів на утримування військових баз на Близькому Сході і ризикувати життям своїх військовослужбовців, розташованих на цих базах?».

Тому президент Трамп минулого року започаткував частковий вивід американських військ з Близького Сходу. Але США усвідомлюють, що вони не можуть забратися з Близького Сходу, поки не покладуть край ядерним амбіціям Ірану і не обмежать його амбіцій щодо впливу на інші шиїтські країни. Оскільки це неминуче призведе до війни між Іраном та його суннітськими сусідами. Тоді Америці доведеться втручатися за значно складніших обставин.

Цей коротенький екскурс у історію є необхідним, щоб зрозуміти, чому США наважилися на ліквідацію у Іраку най впливовішого іранського генерала Кассема Солеймані, який відповідав за всі військові операції Ірану на Близькому Сході. В Сирії та Іраку зокрема.

Солеймані був не тільки одним з найобдарованіших іранських генералів. У шиїтському світі він був надзвичайно популярною особою.

США наважилися на цей крок, бо розуміли, що терористичних актів проти військових баз та цивільних об'єктів і осіб в Іраку не уникнути. Їх координував генерал Солеймані і на його руках вже була кров американських солдат. Переслідуючи суннітські військові формування, американці за фактом сприяли надзвичайному посиленню шиїтських військових формувань в Іраку, які загрожують іракському урядові. Генерал Солеймані спирався на ці воєнізовані сили шиїтів і їздив до Іраку, як додому, а не як до суверенної держави.

По суті, вибір був між поганим сценарієм і ще гіршим у разі бездіяльності, як це пояснив держсекретар США Майк Помпео.

Президент Трамп прийняв рішення нанести удар першим у цій гібридній війні з Іраном. Можливо, на це вплинули і внутрішньополітичні міркування. Бачимо суто партійне ставлення до ліквідації генерала Солеймані з боку республіканців та демократів: майже всі республіканці підтримують Трампа, і майже всі демократи його критикують. Аргументи демократів такі: зараз почнуться теракти проти цивільних американців за кордоном, тому ліквідація Солеймані — величезна помилка. Аргументи республіканців: жертви у цій гібридній війні з Іраном все одно неминучі, тому краще перехопити ініціативу.

Неможливо наразі сказати, чиї аргументи вагоміші. Тільки час покаже, якою буде ціна обмеження амбіцій і впливу Ірану.

Але одне відомо точно: будь-які негаразди на Близькому Сході впливають на зростання ціни на нафту, оскільки створюють загрозу припинення її постачання з Перської затоки. Наступного дня після ліквідації генерала Солеймані ціна на марку Брент виросла майже на 4%. Чи втримається висока ціна, залежить від подальших дій Ірану. Якщо буде напад на якійсь танкер або портові споруди, то ціна не впаде. Якщо за два тижні гучних подій не буде, то більш фундаментальні фактори впливатимуть на ринок і ціна піде вниз, як це було у вересні після нападу на порт у Саудівській Аравії.

Тимчасово американці збільшують військову присутність у Іраку, аби надати більшу оборону своїм об'єктам. Тому 82-а авіадесантна дивізія перебазовується до Іраку. Гібридна війна — це, в першу чергу, війна сил спеціального призначення.

Але у довшій перспективі присутність військ може бути виправдана лише великими комерційними інтересами. Немає інтересів — немає і підстав утримувати війська за кордоном.

Саме у такому контексті слід розуміти останній твіт президента Трампа, який сказав: «Іран ніколи не виграє війни і ніколи не програє переговорів».

Поки США були зацікавлені у закупівлі близькосхідної нафти, вони мали підстави тримати там війська для охорони комунікацій вивозу нафти. Але зараз зацікавлені не у купівлі нафти, а у продажу надлишків своєї нафти і газу, зокрема до Європи.

Тому війська їм скоріше знадобляться не на ринку закупівлі, а на ринку збуту.

В України є всі підстави вимагати, аби Америка надала нам військову допомогу, бо вже 20% території окуповано Росією і вже майже відверто Росія претендує на подальше загарбання приморських областей України.

Але для того, щоб американський уряд був готовий надавати нам цю допомогу, у нього має бути свій інтерес в Україні. Цей інтерес може бути або у вигляді видобутку газу, або у продажах американського газу в Україні, або у транспортуванні газу територією України. Наш уряд має цьому сприяти, принаймні, не заважати.

З цієї точки зору, у першу чергу, і слід розглядати вигоду чи невигоду нової газової угоди з Росією. Якщо будемо розглядати її з такої точки зору, то американського інтересу надавати нам допомогу у цій угоді не побачимо. А от інтерес Німеччини та Франції наш уряд врахував. Тільки ці країни категорично відмовляються надавати Україні будь-яку військову підтримку.

Тож повернення територій і запобігання подальшим втратам територій нашу владу не цікавить? Більше цікавить передати загарбникам освітлені та заасфальтовані вулиці? Тоді їхні назви справді не мають значення, бо їх все одно перейменують на честь генералісимуса Сталіна з поплічниками, які вчинили Голодомор.

Спочатку захист від агресії, а потім асфальтування вулиць. Навпаки не виходить.

Схожі новини