Національні рухи поневолених народів нагадували один одного навіть у деталях
Посли Ізраїлю і Польщі висловилися проти відзначення пам‘яті Бандери, Мельника, Івана та Юрія Лип у Києві та Львові.
Як нам ставитися до таких заяв? Спокійно. І вивчати історію. Які етнічні чистки міг пропагувати, наприклад, міністр уряду УНР Іван Липа, який народився в Керчі, а помер у 1923 році у Винниках під Львовом? Нічого подібного не було. Та й позиції Бандери і Мельника були протилежними.
Якщо вже хтось і розпалює антисемітизм і міжнаціональну ворожнечу, то це Володимир Путін, який от щойно звинуватив в антисемітизмі увесь польський народ. І ми тут маємо солідаризуватися із заявами польських урядовців про засудження таких наклепницьких російських оцінок. І маємо пам"ятати, що у період міжвоєнний і Другої світової війни поневолені народи часто помилково і трагічно для себе бачили у німцях порятунок від сталінізму або й британського колоніалізму. Що казати, коли навіть в українських містечках тисячі євреїв виходили наївно зустрічати нацистів хлібом і сіллю, пам"ятаючи про європейські традиції Німеччини. Більшість з них стали жертвами Голокосту.
Національні рухи поневолених народів нагадували один одного навіть у деталях. Створена у 1940 році ізраїльська організація «Лехі» була відома тим, що у 1944 році вчинила вбивство британського міністра Волтера Гіннесса, а у 48-му — посередника ООН графа Фольке Бернадота. Їх звинувачували у «різні в Дейр-Ясині», де загинули сотні мирних людей. Авраам Штерн, лідер «Лєхі», прямо закликав до домовленості з Гітлером проти британських колонізаторів. Відомий «лист з Анкари», у якому прямо пропонувалося співробітництво «Лєхі» з Рейхом, і який знайшли у МЗС нацистської Німеччини. ЦРУ стверджувало, що «Лєхі» отримувала фінансову підтримку від Радянського Союзу. Це не завадило наступному після Штерна керівнику «Лєхі» Іцхаку Шамиру стати прем"єр-міністром Ізраїля. Бен Гуріон, який свого часу боровся з радикалами з «Лєхі», згодом написав про Штерна: «Немає у мене жодних сумнівів, що він був однією з найвидатніших особистостей, які заявили про себе під час Британського мандату, і я від усього серця складаю шану і повагу до його творчості, потужності його сильної душі, самовідданій вірності свободі Ізраїлю, не зважаючи на те, що відкидаю без жодного компромісу його політичний шлях».
Це і є підхід українців. Ми по-різному ставимося до різних дій українських історичних постатей, але завжди шануватимемо борців за волю України.
Члени «Лєхі» відзначаються державою Ізраїль як борці за створення держави, іменем Штерна назване місто, вулиця у Тель-Авіві і інших містах Ізраїлю. Бо їм є різниця.
Поляки на державному рівні шанують «проклятих солдатів», польських підпільників часів після Другої світової. Навіть Польський інститут національної пам"яті відзначає антисемітизм серед «проклятих солдатів». Дослідники звинувачують їх у багатьох вбивствах євреїв, а також білорусів і українців. Понад 600 мирних українців у селі Сагринь на Холмщині загинуло від рук солдат Армії Крайової і «Батальйонів хлопських» у березні 1944 року. На державному рівні Польща почала віддавати честь Бригаді Свєнтокшистській НСЗ, яка відкрито колаборувала з гітлерівцями наприкінці Другої світової. Звичайно, нічого подібного в Україні немає. Наша політика привела до того, що рівень антисемітизму в Україні значно нижчий, ніж у тій же Польщі, а поляків українці вважають найбільшими приятелями з усіх народів.
Але, на жаль, світова політика, Росія часто впливають на дії наших партнерів. Маємо пам"ятати це, не давати себе спровокувати, мати мудрість і терпіння. Ми маємо пам"ятати, що антисемітизм — зло, що звинувачувати поляків у створені таборів смерті — неприпустимо, що і українці, і поляки, і євреї — жертви Сталіна і Гітлера у Другій світовій. Ми разом маємо не сперечатися, а спільно протистояти їхнім нащадкам.
