Передплатити

Театр одного актора

Стійкості Владіміру Путіну не позичати. Це засвідчила його прес-конференція 19 грудня, що тривала понад чотири години.

Пам’ятаю його першу президентську прес-конференцію 18 липня 2001 року, почасти тому, що я був першим іноземним кореспондентом, який поставив йому запитання. Журналісти, що зібралися, не приховували захвату від нагоди порозпитувати очільника Кремля. Організована зустріч зі ЗМІ вигідно контрастувала з безладним підходом Адміністрації Боріса Єльцина. Тож я скористався правом і поставив запитання, яке нині здається нудним: чи обіцяє російський лідер зустрічатися з нами в майбутньому регулярно?

Він пообіцяв. Щорічні марафони президента стали обов’язковою подією в російському політичному календарі. Рекорд 2008-го — 4 год 40 хв. Важко уявити іншого світового лідера, що погодився б на таке тривале й здебільшого імпровізоване спілкування. Путін продемонстрував велику обізнаність із деталями та вміння кидати влучні різкі репліки.

Озираючись назад, я шкодую, що не скористався тією нагодою, щоб запитати про пакт Молотова — Ріббентропа. Проте 2001 року це не було гарячою темою. За часів Єльцина Кремль прагнув позбутися сталінської спадщини: Росія відмовилася від слів і музики радянського національного гімну, позбулася таких державних символів, як серп і молот та п’ятикутна зірка. Не траплялися спроби відстояти пакт про ненапад, підписаний нацистським і радянським міністрами закордонних справ у серпні 1939-го, що проклав шлях Другій світовій війні. Таємні протоколи передбачали розчленування країн Центральної та Східної Європи. Для тих, хто вижив в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Україні та інших країнах, цього, звісно, було недостатньо. Тоді ще жевріли надії на вибачення, репарації та навіть повернення майна, присвоєного радянськими окупантами. Були сподівання, що Росія зрештою поставиться до жертв радянської імперії так, як сучасна Німеччина до жертв Третього Райху: із каяттям і повагою.

Підхід Путіна спочатку здавався неоднозначним. Під час візитів із нагоди роковин Угорської революції 1956-го та початку війни в Польщі 1939-го він стримано висловлював жаль з приводу дій радянської влади. Він відкинув спроби повернутися до брехні радянської доби про Катинський розстріл, масову страту полонених польських військових. Та водночас лютував, чуючи будь-яку критику пакту Молотова — Ріббентропа. Він мав кілька аргументів, але головний такий: інші країни поводилися ще гірше.

Наприклад, на прес-конференції цього місяця Путін сказав, що Сталін, на відміну від французького й британського лідерів, не «заплямував себе безпосередніми зв’язками з Гітлером». Радянський Союз був останньою європейською країною, яка підписала пакт про ненапад із нацистською Німеччиною, наголосив він. Дивно, але президент РФ також заявив, що Радянський Союз не нападав на Польщу у вересні 1939 року, а тільки захопив територію, полишену польською владою. На думку Путіна, спроби Європейського парламенту оголосити 25 травня днем вшанування пам’яті жертв тоталітаризму, що підкреслює зв’язок фашизму й комунізму, свідчать про «верх цинізму».

Радянська версія історії буде в центрі уваги на тлі підготовки Росії до відзначення 2020-го як «року пам’яті й слави». Йдеться про річницю перемоги над гітлерівською Німеччиною. Кремль спробує використати це, щоб представити всіх своїх критиків однодумцями нацистів. Серйозне звинувачення, зважаючи на те що в багатьох регіонах жахіття Голокосту є єдиним значущим фактом історії ХХ століття. Але це також нагода заявити: путінська історія базується на брехні. Бо Сталін не лише умиротворював Гітлера, він співпрацював із ним. Нині Росія замовчує цей факт. Тож наважуйтеся ставити питання!

-----------------------

Під час своєї щорічної, уже 15-ї прес-конференції президент Росії Владімір Путін не зміг утриматися від коментування ситуації в Україні. Так, розповідаючи про своє ставлення до мінських домовленостей, він зазначив, що його дуже насторожила заява українського президента Володимира Зеленського про можливість перегляду цих угод.

Крім того, Путін наполягав, що українська влада в особі тодішнього президента Петра Порошенка нібито визнала легітимність влади в самопроголошених «ДНР/ЛНР». При цьому він зазначив, що, на його думку, закриття українсько-російського кордону має відбутися тільки після проведення виборів на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Також очільник Кремля наполягав на узгодженні правок до української Конституції з представниками Донбасу, зокрема щодо особливого статусу цього регіону. Путін укотре заперечив присутність в Україні російських військ, заявивши, що йдеться лише про місцеву міліцію та сили самооборони. Що ж стосується джерел постачання важкого озброєння в «ДНР/ЛНР», то російський президент намагався віджартуватися про «уряди та держави, які симпатизують» місцевим мешканцям.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram