Передплата 2024 «Добра кухня»

Тактика «дрібних порізів»

Зеленський і Ко – це згусток фобій, упереджень і забобонів.

Помножений на нефаховість, волюнтаризм та внутрішнє відчуття несамодостатності, схильність до маніпуляцій зовні, він обертається для країни не прогнозованими наслідками, хаосом, безладом і алогічністю рішень. Це на руку агресорові, який не спромігся упродовж п’яти років війни повернути колишню колонію у імперське стійло, а тепер успішно користає з макабричного міксу неофітів, олігархічних протеже, зовні освічених (з кількамісячними курсами в «оксфордах» і «дипломами недержавного зразка»), випробуваних в ідеологічних битвах блогерів з кремлівським душком, пройдисвітів, кримінальників, дрібних корупціонерів, «голубих ворішек» і справжніх тузів розмаїтих оборудок з бюджетом. Усі вони прагнуть своєї частки пирога. Не кажучи вже про тих персонажів, які й поставили на цих маріонеток, зрозуміло, — не з альтруїстичних міркувань. Тож підкилимна боротьба бульдогів, хаскі і болонок продукує неймовірний вереск, у якому годі розчути поодинокі резонні фрази. Еріх Фромм, філософ і психолог, колись влучно змалював ситуацію на Печерських пагорбах, тимчасові жителі яких «перестали бути центром власного світу, господарем своїх вчинків; навпаки — ці вчинки та їхні наслідки узалежнюють їх, вона їм скоряється і часом навіть робить з них певний культ».

Головний острах Зе! і його кліки — Майдан. Головне завдання — уникнути «вулиці», бо навіть найсамовпевненіший правитель в Україні добре втямив уроки новітніх революцій, але ефективного механізму протидії не знайшов. Його й немає, «рвонути» може з будь-якого приводу. Чи міг припускати Янукович, що його шлях до Ростова розпочнеться зі звичного для «закатаної в асфальт» країни побиття якихось там невдоволених студентів?

До того ж, виглядає, що Зеленський вже забув, як мимоволі висловив заповітну думку, зустрічаючи на летовищі в’язня Москви Олега Сенцова, — «півроку протриматися». Тепер він увійшов у смак і дбає про значно довші перспективи.

Тому придворні політтехнологи, мабуть, радять Зеленському застосовувати тактику «дрібних порізів», знану ще з праць давнього китайця Сунь Цзи. Суть її проста: не маючи можливості завдати опоненту нокаутуючого удару, битимемо часто. Один удар нічого не вартий, три — відволікають його увагу, сто — виснажують противника. У випадку чинного режиму поступово, закамуфльовано розмиваються здобутки попередніх років, тихо прибираються до рук чергові важелі впливу. Часто це відбувається з грубими (однак не надто зрозумілими загалу) порушеннями писаних законів і елементарних людських норм співжиття. Авжеж, «політика — це мистецтво з безлічі дрібної брехні зробити щось схоже на одну велику правду», — писав блискучий афорист Вільгельм Швьобель.

До прикладу, заяви Оржеля про зміну «газових бойовиків Порошенка» (оцінка кремлівських стратегів. — Авт.) не лягають у жодні рамки корпоративного управління держкомпаніями. Ба більше — викликають нерозуміння не тільки місцевих професіоналів, але й міжнародного бізнес-товариства. А влада волає про рай для інвесторів…

Епопея довкола скандального очільника ДБР, «незалежного» від усіх, крім не менш одіозного Портнова, яка мала б стати прикладом нового погляду на антикорупційний процес і знаряддя для його практичного втілення, тихо трансформувалася в елемент повзучої узурпації влади першою особою країни. Майбутній головний ДБРівець буде залежним лише від захцянок президента.

Що дозволено «юпітеру» тепер дозволено й «бикові». Чому б Арахамії, — чи то пак Давіду Брауну (під таким прізвищем фігурує у гучних справах, якими цікавиться американське ФБР) не звільнити свого заступника, нахабно прокоментувавши «кадрову» проблему: мовляв, я начальник, хочу — звільняю, хочу призначаю. Важко сказати, чого більше у поведінці Арахамії — вседозволеності, волюнтаризму, безкарності чи банального гопництва.

Або ж призначення нового директора Інституту національної пам’яті — на перший погляд, ніби й адекватного, не агресивного, не запопадливо-фанатичного «русскомірца», але людини з традиційно совковим розумінням вітчизняної історії, базованим на ще радянських версіях і міфах.

А так звані «конкурси», якими хизуються «нові обличчя», наголошуючи на своїй незаангажованості, на бажанні залучити найкрутіших фахівців. Та що не конкурс — то провал. Бо ті, хто виявляються сильнішими, професійнішими, досвідченішими, реально не припадають до смаку владі. До того ж вони неслухняні, мають «хребти», не терплять диктату невігласів, нелояльні до генеральної лінії партії. Тому маніпулятивно буквально витискаються з процесу відбору Андрій Юраш з Держкомрелігій чи Юлія Сінькевич з Держкіно.

Чим небезпечна тактика «дрібних порізів»? Дезорієнтацією суспільства, його втомою від какофонії владних меседжів, недовірою і зневагою до держави. Будь-яке важливе повідомлення може стати через кілька годин спростованим, дезавуйованим, а попереднє — поясненим причинами технічного характеру, настроєм автора, поганою погодою… Наслідком стане загальна байдужість громадян, призабута з часів брєжнєвсько-андроповського застою.

Але тактика «дрібних порізів» у такому випадку цілком може завершитися тим же осоружним для Зе! Майданом. Бо, як це не парадоксально, саме він стане не тільки вибухом невдоволення і обурення політикою правлячого режиму, він виявиться єдиною вцілілою інституцією, противагою, інструментом змін, судом справедливості. І останнім аргументом у розмові німого народу з глухими правителями.

Схожі новини