Правда має цінники
Російсько-українська війна - це продовження Голодомору іншими методами
«Ціна правди» — фільм суперечливий, але потрібний. Потрібний, по-перше, для того, аби нарешті донести до тих у світі, хто не чув про наш Великий Голод, цю інформацію. Бо світові не вистачило на це 87 років. Не вистачить і 100. Це на поверхні.
По-друге, цей фільм у сучасних умовах — не тільки про наш Великий Голод, а про вічну тему небажання цивілізованого світу ставати на бік жертв і йти проти Росії не лише тоді, у 1932−33 роках, а й сьогодні. Насамперед сьогодні. Але цей другий рівень — метафоричний. І про нього не говоритимуть. А якщо й говоритимуть, то нечасто. Хоч він також на поверхні.
І справжня драма історії Ґарета Джонса в тому, що з неї не зроблять висновку сьогодні як з актуального повідомлення сьогоднішнім політичним і культурним елітам Заходу, а говоритимуть про злочин Сталіна і сталінізму, замикатимуть цю тему в художньому висловлюванні і конкретному історичному епізоді. Тоді як насправді цей злочин триває в інших формах і сьогодні. І історія наша не повторюється, вона затинається. Просто в інших умовах. Бо те, що з нами відбувається — це продовження Голодомору іншими методами.
Цей фільм не оцінюватимуть як метафору сьогоднішньої російсько-української війни так само, як відмахувалися від історії Ґарета Джонса на початку 1930-х. З тією відмінністю, що тоді сумнівались у правдивості його свідчень і, по суті, зламали людині життя, а сьогодні про сьогоднішню війну всі все знають і жодних доведень не потребують. Просто сьогодні, як і тоді, правда має не тільки свою ціну, а й цінники.
