Передплатити Підтримати

Формула внутрішньої окупації

Ще зі студентських часів я затямив собі один прийом, сказати б навіть – лайфхак, завдяки якому написання наукових робіт чи складання іспитів ставало значно легшим.


Суть його проста: якщо не знаєш відповіді на екзаменаційний білет — все одно говори щось, обов’язково вживаючи терміни іноземного походження й посилаючись на прізвища відомих авторитетів. Бо коли порожньо в голові — язик має працювати вдвічі активніше.

Це не була якась хитра студентська вигадка, і найчастіше нею зловживали самі викладачі на своїх лекціях. Якщо хтось із них сипав словами «іманентний» чи «дискурсивний», прізвищами Деріди чи Ґадамера, то було ясно, що він у цій темі плаває, а півтори години лекції чимось наповнити мусить.

Щось схоже відбувається в Україні з «формулою Штайнмаєра»: кожен трактує її на свій спосіб, хоча реального змісту ніхто не знає. Звучить загадково й авторитетно — і цього цілком досить для того, щоб готувати новий «договорняк» з Росією.

Оскільки Україна перемоги у війні не здобула, а Кремль крок за кроком відбудовує свій вплив у світі і повертається за стратегічні столи переговорів, то легко припустити, що наслідки нової зустрічі в нормандському форматі будуть не на нашу користь. Бо з якого дива Росії поступатися своїми інтересами, особливо тепер, коли складається сприятлива міжнародна кон’юнктура, Меркель відходить, Зеленський не шарить, Трамп не проти, а Макрон хоче бути успішним миротворцем?

Весь світ хоче нарешті миру в Україні, і змучений війною український народ прагне миру, і Путін виступає винятково за мир, і Зеленський обіцяв припинити війну, тож у цю сприятливу хвилину треба використати шанс — і нарешті домогтися миру на умовах Росії. А щоб ніхто нічого не запідозрив, та й звучало солідно, по-європейськи, назвемо все це «формулою Штайнмаєра».

Хоча навіть із тих куцих і суперечливих повідомлень, якими нас годують нова влада й дипломати, уже зрозуміло, що насправді йдеться не про формулу, а про банальний список, який визначає черговість дій. Але «формула» звучить магічніше, особливо на хлопський розум українського виборця. Ікси й ігреки, дужки й корені, знаменники й рівняння — десь так має виглядати в уяві нашого обивателя хитромудрий план ґросмейстера Зеленського.

Суть його проста: у Росії справи йдуть добре й дедалі краще, світ втомився підтримувати Україну й не заробляти на контрактах з Кремлем, українські виборці проголосували за мир, дружбу й жвачку, тому тепер нам спробують втюхати Донбас.

Нова влада, звісно, називатиме вибори на окупованій території і повернення Донбасу найкращою подією століття, але чи справді мир на російських умовах вигідний Україні? І чому в розмовах про повернення територій мова знову йде тільки про Донбас, адже Крим також окупований?

За пустослів’ям, яким українська влада наповнює «формулу Штайнмаєра», стоїть умисна або наївна готовність повернути Донбас таким, яким він є зараз. З амністією для бойовиків і окупаційних адміністрацій, які дружно підуть на вибори під прапорами регіональних партій чи Опозиційної платформи Медведчука. Ці люди — справжні вороги України — легко виграють вибори за українським законодавством. Для цього не потрібні дула автоматів, місцеве населення радо за них проголосує.

Україна буде зобов’язана визнати результати виборів, адже в них братимуть участь українські партії, а підсумки підбиватиме новосформована ЦВК. А якщо вже визнаємо результати виборів, то доведеться прийняти їх назад у склад України. Щоправда, із застереженнями, які — згідно з новими формулами — будуть тимчасовими, але немає нічого постійнішого за тимчасове.

І вуаля — Донбас уже в складі України, але на таких умовах, що країна стала федерацією, де один регіон блокує геополітичний курс держави і фактично через свій особливий статус встановлює режим внутрішньої окупації. От вам і мир, і реінтеграція, і всі щасливі, особливо Росія. Чудова формула! Браво, Штайнмаєр!

Джерело