Ігри, в які краще не грати з Путіним

Що перешкодить на наступний же день після обміну набрати в Криму десятки нових заручників?

Я, наприклад, розумію, що абсолютно не готовий брати на себе відповідальність в таких рішеннях. Саме тому не втручаюсь у політику. Я розумію, що ви, шановні, готові ще менше. Тому що я бодай уявляв, що це буде. Ви — і гадки не мали. Але при цьому в політику влізли. І рішення, наскільки можна розуміти, прийняли. Ну що ж. Стусанів за нього отримувати вам. А їх цього разу буде чимало. Тому що тисячу раз попереджали — всі попереджали, по всьому світу — ви потрапите до Путіна в пастку. Ви в неї й потрапили.

Я розумію, що видача Путіну єдиного — і саме тому ключового, головного, інших просто немає — свідка у справі Боїнга — це крах на міжнародному полі. Це стратегічний програш. Та й тактичний загалом теж. Тому що і на внутрішньому полі це теж якщо і не крах, то присмак точно лишиться.

Я також розумію, що своїх громадян треба рятувати.

Я також розумію, що весь цей суд Україні безпосереднього профіту — ось прямо зараз, поставок озброєння, нових санкцій, допомоги, вливань — не принесе. Ну, доведуть вони те, що всім відомо й так. А далі що? Далі голландські сім'ї отримають від Росії компенсації на пару сотень мільйонів в цілому, і, власне, все. Ну, може, Трамп перестане пропонувати повернути Путіна у Велику сімку. А торгувати з Росією все одно продовжуватимуть. Та ж Голландія і продовжить. Для неї виплатою компенсацій питання взагалі буде закрито. То чи варто, щоб наші люди сиділи за це за гратами?

Я також розумію, що на політичному полі в міжнародній перспективі такий суд для сильної команди дав би шалені козирі. Але я також розумію, що ви не є сильною командою, ці козирі вам не потрібні, тому що займатися цим ви не те що не будете, у вас навіть нема бажання цим займатися. І популістський тактичний виграш заради рейтингу вам набагато важливіший, ніж стратегічний можливий відкладений виграш заради країни.

О, так, я чудово розумію, що робиться це вами тільки й виключно з однією метою — погляньте, він не міг, а я зможу. Я розумію, що цей тактичний виграш виключно для владної команди буде короткочасним, а тактичний програш для країни може перетворитися на вічний двигун, як це сталося в період між Першою і Другою чеченськими. Гелаєв з Бараєвим брали заручників, Березовський їх звільняв, по телебаченню показували сюжети, в повітря летіли чепчики, Бараєв з Гелаєвим брали нових заручників, Березовський їх звільняв, по телебаченню. І так роками.

Ця книга «В які ігри краще не варто грати з Путіним» лежить відкритою прямо перед очима, але ви щосили намагаєтеся її не читати. Що перешкодить на наступний же день після обміну набрати в Криму десятки нових заручників?

Я розумію, що цей тактичний програш практично остаточно закриє питання протистояння агресору міжнародним співтовариством на політичному та санкційному полі.

Я розумію, що коли заручників не звільнити зараз, вони не вийдуть вже до самого закінчення своїх термінів. За двадцять років. І при цьому і нові будуть набрані, і старі сидітимуть.

Я все це розумію. І я ось чесно висловлююсь — не знаю, як би я вчинив. Lose-lose ситуація.

Вас попереджали, що Володимир Путін зажене вас у пастку. Вам казали, що система протистояння цим пасткам вже створена, що вона втратами і кров'ю вибудувана, життями оплачена, що команда, котра бодай розуміє, як не потрапляти в пастки з цим противником, є, тримає рубежі, і непогано, треба зауважити, тримає, що ситуація поки така, яка вона є, і іншої не буде. Але ви волали про Роттердам+, про бариг, про тих, хто наживається на війні, про «звільнити наших хлопців» і за допомогою своїх фанатів ранкової роси в очі біля телевізора відсікли цю працюючу систему. Поставивши на її місце вакуум. І опинилися в тій ситуації, в якій опинилися. Ну що ж. Вибиратися з неї вам. І я не заздрю.

Відверто кажучи, я не хотів би опинитися на вашому місці зараз. І лізти в усі це накопичення всіх цих перерахованих вище «я розумію», з яких не зовсім можна збагнути, який обрати вихід. Я ось точно не знаю, як вчинив би в цій ситуації. Чим поступитися би? Позицією на міжнародній арені?

Чи своїми полоненими? Тобто, знаю, звісно. Цемах має бути переданий Голландії. А Сенцов — так, в цьому випадку йому доведеться залишитися в заручниках. Тому що інтереси країни вимагають зараз ось цього. Така реальність. І ви, Володимире Олександровичу, мусите в цій реальності зробити власний вибір. Або наступний крок до перемоги.

Але в цьому випадку пожертвувати людьми. Або врятувати своїх людей. Але пожертвувати позиціями країни.

Вас попереджали, що бути Верховним Головнокомандувачем — означає саме це. Це вам не на велосипедику кататися. А вибирати між життям людей і вимогами інтересів країни.

Так, ви зробили свій вибір. Я бачу. Прийняли рішення. Добре. Але особисто для мене заковика в тому, що …

Коли вибір робила попередня влада, я чітко розумів — вони знають, що і навіщо вони роблять. У мене було гранітне, залізобетонне відчуття того, що у них є стратегія, вони розуміють цю стратегію, і, головне, вони в цій стратегії не ведені, а рівно навпаки — вони ведуть у цій грі! Досягнення для ситуації, в якій країна опинилася в 2014 році, справді неймовірне.

Тому що я ось, як людина пацифістська і жаліслива, в цій ситуації провів би якраз референдум. Я б запитав тих людей, які сидять: ось, є такий вибір. Як ви скажете, так і буде. Якщо скажете, що інтереси країни важливіші, і ви залишаєтеся у в'язниці заради країни — я відмовляюся від обміну. Якщо скажете: так плювати я хотів на ці ваші суди, політику і Голландію, у вас і так по всіх фронтах все летить під три чорти, а мені ще п'ятнадцять років у ГУЛАГу гнити, а отже, я плюю на все і обмінюю тебе хоч на біса лисого найголовнішого свідка.

Я, до речі, не знаю, як я і особисто би відповів за цієї ситуації. Тому що розмірковувати на дивані це одне, а ось в камері. Найдовший термін, який я пробув в камері, — три тижні, і це було настільки довго, що становило окремий відрізок мого життя, більший, ніж школа та університет разом узяті. Тому я не знаю, як відповів би. Та хай вже я. А ось коли в заручниках опинилися б мої батько, дружина, донька?

І я розумію, що за такого підходу і політик, і Верховний Головнокомандувач з мене — абсолютний нуль. Саме тому я, повторюся, і не втручаюся у прийняття рішень.

А у вас, Володимире Олександровичу? Яка стратегія? Звільнити зараз полонених — це разовий крок. А що далі? Для країни? Для нас? Для громадян? Для жителів окупованих територій? Для суду? Для спецслужб? Для розслідувань? Яка мотивація прийняття ваших рішень? Чим ви керуєтеся передусім? Інтересами країни? Свого рейтингу? Нового відео в Фейсбуці? Відповідь на питання «А що далі» ви точно маєте?

Джерело