Про дефолт Коломойського

Навесні 2014 пограбованій янучарами Україні справді можна було б оголосити дефолт. Причому не лише за зовнішнім, але й за внутрішнім боргами. Провести грошову реформу, роздати населенню по 100 нових гривень і почати життя спочатку.

Це якби у нас не було російської анексії Криму і ми не потребували б так критично зовнішньої допомоги. Але російська загроза була і вона швидко переросла у відкриту агресію на Донбасі.

Саме тому уряд Яценюка і в.о. президента Турчинов не могли собі дозволити такої «розкоші» як дефолт. Натомість вони були змушені звертатися за допомогою до тих, у кого були ресурси опиратися зовнішній агресії — до олігархів України. І Ігор Коломойський був найрішучішим із них. Ахметов виставив поперед себе Таруту. Начебто були й пропозиції Пінчуку та Ярославському…

Після стабілізації лінії фронту на Донбасі міністр фінансів Наталка Яресько провела реструктуризацію боргів України перед зовнішніми кредиторами. Так, її умови виявилися не настільки вигідними для України, як нам би хотілося і на що ми насправді заслуговували як жертва агресії, але кредитори виявилися невблаганними. Не в останню чергу й тому, що частиною зовнішного боргу України анонімно володіли ті ж самі янучари…

І тоді теж проголошення дефолту замість реструктуризації обвалило б усю нашу зовнішньополітичну й безпекову стратегію, позбавило б нас союзників, унеможливило б програму реформи армії й переозброєння і припинило б європейську інтеграцію.

А пропонувати дефолт вже сьогодні, як пропонує олігарх Коломойськвий президенту Зеленському, можна лише з метою прискорити капітуляцію. Якщо це станеться, то нагадуватиме анекдот про Чапаєва, який майже доплив до протилежного берега, але втомився і… поплив назад.

Джерело

Останні записи автора