Вирок чи діагноз?

Не можна уже не помічати похмурих тіней, які виповзають з усіх інформаційних щілин. Які загрозливі процеси починаються в суспільстві. Як заворушився Антимайдан.

Підстав для тривоги більш, ніж досить. А тим часом спільнота переможців знайшла для себе ворога України у вигляді «25%». Залякування, повчання, лайки. Ви це насправді? Ви щиро вірите, що ті, що проголосували за Порошенка, є найбільшою вашою проблемою? Розкольниками? Ворогами? Загрозою державі? Здебільшого це інтелігенція, громадські активісти, представники середнього бізнесу. Зачистити, нагнути цю публіку буде важко. Можна знищити, як це не раз було в нашій історії. Зрештою, кому потрібні українські письменники? «Хто ви такі? Хто вас читає?», — так висловлюються на моїй сторінці розлючені активісти від більшості. Бо мало електоральної перемоги, треба помсти, крові. А ще хочеться повального єдиномислія. Ну чисто як за часів совка. 100 відсотків і не менше!

Я не ідеалізую нікого з влади. В даній ситуації за Порошенка голосувала свідомо, врахувавши насамперед загрозу, яку несе обрання на пост очільника держави під час війни людину недосвідчену, неукраїнську за своїм світоглядом. Врахувавши Томос, безвіз, підписання Асоціації, дії на міжнародній арені, посилення армії, підписання низки законів про квоти, розвиток кінематографа, а також, що надважливо, — світове визнання Голодомору актом геноциду… І так, я хотіла змін. Аби країну очолила талановита, енергійна людина, як, наприклад, Ганна Гопко. На жаль, таких у довжелезному списку кандидатів не виявилося. Супроти Порошенка з його яскраво вираженою україноцентричною позицією — інші кандидатури були надто розмитими, тьмяними. Якщо зовсім чесно — мізерними.

Та вибір у українця був широкий.

Але ж не 95 квартал!!!

Зеленський по КВНівськи відреагував, що він — вирок Порошенку. Та радше — це діагноз нам усім. Залишається сподіватися, що більшість, яка, здебільшого, є таки ситуативною, протестною, зуміє сформулювати прозорі ідеологічні, світоглядні засади, сформувати громадянські, політичні структури, які будуть тиснути на новообраного президента, контролювати його дії, спрямовувати, учити. Бо йому і справді потрібно здобувати навички управління державою на бігу. Ми підтримаємо всі його дії, спрямовані на те, аби Україна «не лягла під Росію». Не сумнівайтеся — щиро підтримаємо — Україна понад усе. А також кроки для деоліархації країни. Великий бізнес справді потрібно відірвати, відсікти від державного корита. Від державних банків, енергоносіїв. І при тому не завалити економіку, бо гірка реальність така, що великий бізнес на даний час є єдиним системоутворюючим суспільним фундаментом. Середній клас народжується важко, повільно і нині перебуває під тиском не стільки держави, як українського соціуму, тієї ж таки більшості, якій важко змиритися, що посеред моря бідності, зубожіння з'являються люди заможні, діяльні, які сподіваються не стільки на державу, скільки на себе.

Так, 25% - це політична опозиція. Вона, безумовно, зростатиме. Така реальність. Політична опозиція є в будь-якій демократичній державі. І в Україні свободу слова іще ніхто не відміняв. Іронія в тому, що це проукраїнська опозиція. Не ситуативна, а згуртована, об'єднана навколо цінносних, світоглядних питань — таких, як мова, віра, історія, європейський вектор розвитку держави, відсіч північному сусідові. І чому це викликає таку злобу, неприйняття? Досить розмовляти загальниками. Вся компанія Зеленського була побутована на негативі. Пора від емоцій переходити до діла і усвідомллювати, хто ж насправді прийшов до влади? Чи ви просто «на ура» сприймете будь-які рішення — кадрові, політичні, цінносні? На зло отим нікчемним, за вашими висловлюваннями, «25%»? Але зло є злом… Воно обертається бумерангом.

І до чого ті заклики змиритися, отямитися, влитися? Так, 25% - це меншість. Та будьте щасливі, що маєте меншість. Що вона поки що можлива…

Джерело

Останні записи автора