Найбільша небезпека — збитися з курсу!

31 грудня, в останній день року, що минає, офіційно стартує президент­ська виборча кампанія. Неофіційна триває вже давно, тож у 2019-й кандидати у президенти влітають з розбігу і на шаленій швидкості.

Вже бачимо основний тренд цієї кампанії — популізм, яким найбільше зловжи­ває різношерста опозиція. Влада, як не дивно, популізмом не грішить. Ба біль­ше, змушена робити непопулярні кроки. Вочевидь, владі також хотілось би і ціни на газ не піднімати, ще більше підвищити мінімалку чи по тисячі гривень розда­ти просто так… Але, з одного боку, влада має зв’язані руки через зобов’язання перед міжнародними партнерами, з іншого, мабуть, розуміє, що її відповідаль­ність — втримати стабільність у державі, яку намагаються розхитати як ззовні, так і зсередини. Простий приклад. Опозиція закликала владу не брати кредитів МВФ, бо одна з головних умов кредитора — підвищення цін на газ до ринкових. До речі, свого часу цей болючий процес пережили усі постсоціалістичні країни. Причому, без субсидій і дотацій. І вже давно про це забули. В Україні усі попере­дні роки ціна на газ була важелем політичних спекуляцій та маніпуляцій. Влада боялася підвищувати ціну на газ для населення, аби залишатися в очах людей добренькою та турботливою. Якщо вже зовсім нікуди було подітися, переклада­ла газовий тягар на промисловість. Хоча це був очевидний обман, бо в результаті населення все одно платило більше, оскільки у вартість товарів завжди входить ціна на газ. Тож якими би були наслідки для економіки, якби Україна не отримала чергового траншу? В першу чергу це позначилось би на курсі гривні. Причому, до непередбачуваних показників. Послаблення гривні, яка і так надто слабенька, могло б призвести до дестабілізації у державі. Кому це вигідно? Звичайно, Росії. Та й опозиція на тлі дестабілізації та суспільних невдоволень почуватиметься як риба у воді. Ось тільки для держави це небезпечно…

Особисто мене дуже турбує, навіть лякає легковірність наших громадян. Ба­гато хто, на жаль, не завдає собі труду подумати та проаналізувати заяви домо­рощених популістів. Вам обіцяють знизити ціни на газ удвічі, чи навіть у чотири рази, і багато хто з задоволенням ковтає цю брехливу наживку. При цьому полі­тики не пояснюють, за рахунок чого буде це зроблено. До яких наслідків це може призвести?

Чи, наприклад, деякі потенційні кандидати у президенти кажуть, що готові заради миру домовлятися з Путіним. Мовляв, іншого варіанта розв’язання кон­флікту немає. Але при цьому не уточнюють, про що будуть домовлятися з ліде­ром держави-агресора. Бо з Путіним можна обговорювати лише одне — умови капітуляції.

Звісно, про вибори ще буде писано-переписано, до 31 березня часу багато. Але на старті кампанії хочу побажати українцям не піддаватися емоціям: більше тверезості об’єктивності. Головне — аналізувати кандидатів не за словами і обі­цянками, а за тим, що вони вже зробили і які їхні справжні наміри. Бо слова — це лише яскраві і красиві обгортки, в яких ці наміри заховані.

Знаєте, чого я найбільше боюся? Того, що після президентських виборів може бути призупинена інтеграція з НАТО і ЄС. Навіть якщо ця інтеграція буде оста­точно записана в Конституції як наша стратегічна мета, президент-популіст, особливо, якщо має приховані проросійські погляди, може цей рух усіляко бой­котувати і гальмувати. А для майбутнього країни, для майбутнього наших дітей важливо, щоб курс держави був збережений, щоб незалежність утверджувалася у різних сферах. Як би не штормило, маємо рухатися у визначеному напрямі, не пробуксовувати і не збиватися на манівці. Головне, не забувати, що живемо у стані війни, що маємо потужного захланного ворога, який не змирився і не зби­рається миритися з тим, що Україна стала незалежною державою. Збережемо незалежність — будемо самі визначати, як нам будувати країну.