Путін сам себе прирік на поразку в Україні

Російської м’якої сили в Україні більше не існує

Історичне рішення православного синоду в Константинополі про надання Україні автокефалії від Російської православної церкви матиме серйозні геополітичні наслідки. Контроль Росії над релігійним життям був останнім бастіоном м'якої сили президента Р Ф Володимира Путіна всередині України.

Путінська анексія Криму і збройна агресія проти України, не дала йому очікуваного результату — загарбання «бунтарських російських» регіонів, які в його сприйнятті належать до «русского мира». Натомість протягом останніх чотирьох років російська м'яка сила у 5 ключових сферах поступово згасла під впливом громадської думки українців, яка різко відвернулася від Росії, руйнування економічних, торговельних і сімейних зв'язків, а також рішучого прагнення Петра Порошенка зробити цей процес незворотним.

Перша сфера пов'язана з колапсом проросійських сил і втратою значної частини проросійських виборців. «Партія регіонів» — єдина політична машина в історії України — розпалася на початку 2014 року, тоді як Комуністичну партію заборонили роком пізніше внаслідок ухвалення декомунізаційних законів. Водночас 16% традиційно проросійських виборців і 27 одномандатних виборчих округів перебувають на окупованих Росією територіях і тому не можуть брати участь у виборах. Російські сили кволі й дискредитовані та більше не здатні претендувати на владу.

Друга сфера стосується прямого впливу війни на ідентичність і щораз сильніший український патріотизм. Понад три чверті українців переконані, що мета Росії — знищити українську державу. Така сама кількість українців має негативне ставлення до Путіна і вважає, що нормалізація відносин із Росією можлива лише в разі, якщо Путін більше не буде при владі, а Росія поверне Крим, припинить збройну агресію на Донбасі, виплатить компенсацію та зупинить втручання у внутрішні справи України. Українці асоціюють Росію з «агресією» (66%), «жорстокістю» (57%) і «диктатурою» (57%).

Найбільший вплив війна мала на російськомовних українців — тих самих, яких Путін нібито намагався захистити. Вони становлять переважну частину 1,7 млн внутрішньо переміщених осіб і 10 тис. загиблих мирних жителів.

У 2014 році Україна мала позаблоковий статус, який не допоміг їй захиститися від російської агресії. Чи варто дивуватися, що з того часу рівень підтримки членства в НАТО потроївся, а бажання приєднатися до ЄС суттєво зміцнилося. Опір європейській інтеграції на сході України значно ослаб, а підтримка інтеграції до євразійських структур впала до мінімуму.

Третя сфера — економічні й торговельні відносини і їхній зв'язок із корупцією. Росія почала торговельну блокаду України влітку 2013 року, аби змусити тодішнього президента Віктора Януковича відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з ЄС на користь євразійської інтеграції. Подальші торговельні обмеження з боку Росії й економічний колапс враженого війною Донбасу суттєво зменшили обсяги торгівлі України з Росією і зробили ЄС найбільшим торговельним партнером України.

Важливим інструментом російської м'якої сили в Україні була корупція в енергетичному секторі, яку викорінили завдяки енергетичній незалежності від Росії (Україна не імпортує російський газ із 2016 року) та масштабній енергетичній реформі, що перетворила Нафтогаз із корумпованої дійної корови президентів у найбільшого платника податків до державного бюджету. Колись могутнє українське «газове лобі», представники якого підтримували Януковича, втратило свій вплив. А газовий магнат Дмитро Фірташ намагається уникнути екстрадиції до США й Іспанії, переховуючись у віденському готелі «Ritz».

По-четверте, м'яка сила Росії у вигляді російських телеканалів, соціальних мереж і книг також більше недоступна в Україні. Як свідчить дослідження щодо впливу дезінформації, Україна стала мішенню агресивної інформаційної війни з боку Росії протягом останніх п'яти років, що не залишило українській владі іншого вибору, крім як заборонити російські ресурси. Нещодавнє опитування, проведене в Росії, засвідчило, що в очах росіян більшою загрозою, ніж Україна, є тільки США. Зокрема, 78% росіян вважають ворогом Америку, 49% - Україну, і 38% - Велику Британію.

По-п'яте, після втрати приблизно половини парафій в Україні внаслідок здобуття Україною православної автокефалії вплив і могутність РПЦ, а отже й Росії, у православному світі значно ослабне. У результаті РПЦ зрівняється за розміром із Румунською і Українською православними церквами.

Не менш болючою для російських лідерів стане втрата історичних претензій на Київ після кількох століть присвоєння української історії і пропаганди наративу про те, що «русский народ» виник у Києві. Два роки тому Путін відкрив у Москві пам'ятник князю Володимиру Великому, який охрестив Київську Русь у 988 році, що стало ще одним прикладом того, як фейкова історія Росії доповнює її фейкові новини. Насправді Москву заснували приблизно за два століття після правління князя.

Анексія і збройна агресія Путіна прирекли російську м'яку силу в Україні на поразку, створивши для Порошенка вікно можливостей, аби забезпечити незворотність європейської інтеграції України та її втечі від «русского мира».

Джерело