Коли беруть фальшиву ноту

На кого розрахована гучна заява Юлії Тимошенко про те, що вона, прийшовши до влади, ліквідує «Нафтогаз»?

Уже на низькому старті виборчих президентських перегонів стає очевидно, що головною технологією численних зазі­хачів на булаву стане популізм. Не тому, що є мейнстрімом у багатьох країнах Європи, де велемовні та безвідповідальні обі­цяльники намагаються здобути прихильність більш-менш ситого і влаштованого електорату неймовірними проектами суспільного раю. А, на жаль, через те, що українські політики — що старі, що «нові обличчя» — не позбулися задавнених звичок вважати свій на­род простачками, які поведуться на блискучі обгортки партійних програм і обіцянок.

Бо на кого розрахована гучна заява Юлії Тимошенко про те, що вона, прийшовши до влади, ліквідує «Нафтогаз»? Лише на тих, хто не орієнтується у політичних, економічних та й міжнародних реа­ліях, а зациклений лише на ідеї дармових енергоносіїв.

Чи входять у президентські повноваження, здобути які так неса­мовито прагне Юлія Володимирівна, стосунки господарюючих суб’єктів на кшталт «Нафтогназу» і «Газпрому»? Хіба би вона плекає геть макабричну ідею «два в одному» — тобто у випадку перемоги на виборах пере­творити Україну у президентську республіку, в якій глава держа­ви одночасно виконує прем’єрські обов’язки. Приклад, звісно, є, дуже промовистий, на північний схід від українських кордонів, але для нас, тих, хто систематично ставить надто рвучких керівників на місце, він, звісно, з царини фантастики.

Але це — найбезневинніший закид у бік лідерки «Батьківщини». Далі — про речі серйозніші. Наприклад, про стосунки «Нафтога­зу» і «Газпрому». Останній — російський монополіст — після заяви Тимошенко, як кажуть, аплодує стоячи. Оскільки українська ком­панія зовсім недавно виграла усі міжнародні арбітражі і змуси­ла кремлівську «бензоколонку» заплатити 2,6 мільярда доларів. Правда, російський монстр пробує «брикатися». З цього ракурсу ідеї «новокурсниці» виглядають як гра на боці Росії, оскільки, не дай Боже, «Нафтогаз» буде ліквідовано, то й зникне позивач у всіх стокгольмських чи інших міжнародних судових інституціях, який вимагатиме свого.

Вже не кажу про те, що саме «Нафтогаз» є одним із найбільших платників до державного бюджету. За підрахунками фахівців, його частка у загальному казані — 18,7 відсотка (88,2 мільярда гри­вень). Зарізати «курку, яка несе золоті яйця», звісно, можна, але от запитання — що мотивує на такий крок мрійницю з розпущеною косою? Хіба намагання повернути старі схеми, базовані на її сум­нозвісних «газових угодах», внаслідок яких Україну та її мешканців обдерли, мов липку. Саме Юлія Володимирівна та її кремлівський «партнер».

Відповідь можна знайти у реакції кремлівських пропагандист­ських ЗМІ, які перетворили заклики Юлії Тимошенко до ліквідації «антинародного «Нафтогазу» на найвдячнішу тему. Особливо у контексті ситуації з будівництвом «Північного потоку 2». Відомо, що, попри санкції, запроваджені міжнародною спільнотою проти фірм, які братимуть участь у цьому російському енергетичному експансіоністському проекті, Володимир Путін заявив, що Москва збудує цей газогін самотужки. То нічого, що така «монополія» су­перечить Третьому енергетичному пакету ЄС, — у кремлівського «гопника» є своя «п'ята колона» на зразок різних шрьодерів… Лік­відація «Нафтогазу» може стати додатковим козирем на важких перемовинах Росії та європейського співтовариства. «Ви кажете про українську ГТС? А хто нею опікується? «Нафтогаз» же ліквіду­вали…» — приблизно так звучатимуть аргументи московських пе­реговорників.

Що ж до самої української ГТС, то тут Тимошенко теж пере­гнула палицю. Невідомо, хто у передвиборчому штабі рахував для неї вартість системи, — у ЮВТ вона чомусь злетіла до 300 мільярдів. Поза тим, притомні міжнародні та вітчизняні експерти сходяться на цифрі усього 14 мільярдів. Жонглювання числами, мабуть, було потрібним для того, аби дискредитувати ідею того ж таки «Нафтогазу» разом із компанією «Магістральні газопроводи України» про ймовірний продаж 49 відсотків акцій ГТС іноземному інвестору. Звинувачення на адресу Петра Порошенка, який, мов­ляв, хоче купити задешево половину української «труби», вигля­дають в устах екс-прем'єрки природно, але у тому то й суть, що Росія теж не проти придбати цей направду «діамантовий» актив. Чи не слугує популізм Тимошенко прикриттям для намірів її давніх компаньйонів?