Звідки ж подув у Польщі новий “український” вітер?

“Майбутнього року Польща святкуватиме сторіччя відновлення незалежності після 123 років неволі. Українці також знають гіркоту неволі й радість незалежності. Тому вони нам настільки близькі”. Це слова зі статті (великої, можна навіть сказати, програмної) міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського, яку той опублікував кілька днів тому в газеті Rzeczpospolita. Погодьтеся, на тлі відомих історичних проблем у відносинах між нашими країнами слова глави польського МЗС про “близькість” українців і поляків чути хоч і приємно, але досить несподівано... Не менш приємним для українців є й заголовок матеріалу: “Варшава хоче союзу з Києвом”.

“Партнерство з Україною”, - написав, зокрема, Ващиковський, - залишається ключовим завданням закордонної політики нашої держави”. Вітольд Ващиковський анонсував візит до Харкова президента Польщі Анджея Дуди, під час якого “Польща підтвердить свою позицію щодо порушення Росією базових міжнародних норм, і свою участь у відбудові знищених збройною агресією регіонів України”.

Цікава новація у статті Ващиковського стосується можливого долучення Києва до ініціативи так званого Тримор'я (перший саміт цієї неформальної організації відбувся нещодавно у Варшаві без участі України): “Міністри енергетики двох наших держав розмовляли про побудову газового інтерконектора й використання терміналу LNG у Свиноуйсцю, тобто про практичне наближення України до ініціативи “Тримор'я”.

Загалом, іще за реакцією Варшави на мовну статтю нашого нового закону про освіту було помітно, що в українській політиці Польщі сталися певні зміни. Порівняно з істеричною реакцією Угорщини й досить нервової Румунії (глава МЗС України Павло Клімкін упевнений, що з румунами після відповідної роз'яснювальної роботи домовитися вдасться), реакція Польщі була адекватною. “Нашою метою є переконатися, що ці зміни (у мовній статті закону - А.Є.) не призведуть до негативних наслідків для поляків в Україні”, - анонсував Ващиковський київські консультації міністрів освіти двох держав. Для порівняння: глава угорського МЗС Петер Сіярто назвав наш закон про освіту “ножем у спину” і пригрозив блокувати всі ініціативи зі зближення України і ЄС...

Звідки ж подув на берегах Вісли новий “український” вітер? “Польський уряд діє у глибокому переконанні, що для безпеки нашого континенту необхідна європейська, політично й економічна стабільна Україна”, - написав Ващиковський. Звичайно, у Варшаві не можуть думати про “безпеку континенту”, не думаючи насамперед про безпеку Польщі. Яка, на відміну від тієї ж Угорщини, межує не лише з Білоруссю, військовим союзником Москви, а й з Калінінградською областю Росії, нашпигованою російською мілітарною силою... За таких умов, дійшли висновку у Варшаві, Польщі обов'язково потрібен міцний союз із Києвом, у тому числі військовий.

Ващиковський також написав, що Варшава переконана в необхідності “невтомного захисту права України на вільний вибір шляху розвитку й міжнародних союзів”. Відносини між Польщею і Україною, наголосив глава польського МЗС, є відносинами між “сусідами... що відчувають відповідальність за спільне європейське майбутнє”. Схоже, на шляху інтеграції до ЄС і НАТО в України знову з'явився надійний “адвокат”...

Історичні ж проблеми нікуди не поділися. У своїй статті Ващиковський згадав і про “геноцид ОУН/УПА проти польських сусідів на Волині”... Утім, тепер з'явилася надія на те, що ці історичні розбіжності, як би важко не було їх подолати, не зашкодять головному - історичному союзу Варшави та Києва. Зрештою, різні погляди (часом навіть діаметральні) на певні моменти спільної історії мають чимало держав Європейського Союзу. Але це не заважає їм бути добрими сусідами.