Вміють подати, та не вміють приготувати

Два поспіль дні народження друзів святкували у ресторанчиках львівського середмістя. Не вважаю себе вибагливим їдцем, але добру кухню завжди відзначаю – що домашню, що ресторанну. Але останнім часом нам з тим не щастить. Настрою ті два застілля якщо не зіпсували, то й нічого доброго не додали. 

У першому ресторанчику сподобався ковбойський інтер’єр, і на цьому позитивні враження закінчилися. Довелося споживати несмачні страви, ще й відволікатися від цікавих розмов на обмін думками з цього приводу. «Велика м’ясна печеня» — приблизно так називалася страва на вигадливо декорованій гігантській тарелі з кількома різновидами м’ясних смаколиків. Половина з того асортименту виявилась неапетитною. Перше місце у номінації “Геть несмачно!” впевнено посіла біла кишка — маленькі білі ковбаски з дивним запахом, начинені рисом. Ніхто не зміг з’їсти хоча б по одній. Друге місце ми присудили дерунам, запеченим у горщиках. Здавалося б, безпрограшний варіант. А ні, і тут кухар примудрився розчарувати: картопляні пляцки приготували заздалегідь, можливо, й напередодні, а розігріли під грибним соусом безпосередньо перед подачею на стіл. Навіть великий поціновувач дерунів був розчарований. “Це ж треба так зіпсувати улюблену страву!” — дивувався він. 

В іншій компанії святкували зустріч у ресторанчику, де вже колись збиралися. Гастрономічних “сюрпризів” тут не мало бути. Почувалися затишно у стінах з фоторепродукціями давнього Львова, під табличками з назвами вулиць та ретро-поштівками... За гарним посудом, на якому подавали апетитні страви. Аж поки зауважили, що вчетверте замовляємо узвар. А тоді мінеральної води, і знову узвару. Шалену спрагу ніяк не могли втамувати. Геть усе — і паста (макарони з сиром та осетриною), і фірмові чіпси (довгі плястерки тіста, щедро посипані сіллю та перцем) — усе, що довелося споживати того вечора, було пересолене. Результат не забарився — дівчина-офіціантка заледве встигала носити нам узвар і мінералку. Пити!!! Рахунок зростав, задоволення зменшувалося, бо кому приємно почуватися акваріумом... 

Львів щодалі більше позиціонує себе як туристичне місто, якому є що запропонувати туристам, і не в останню чергу — якісну кухню. Мої знайомі, колишні львів’яни, тепер жителі однієї з країн Західної Європи, раз на рік приїжджають до Львова. Показують своїм друзям-іноземцям не лише музеї і театри, не лише хваляться львівською архітектурою, а й влаштовують “гастрономічні тури”, знайомлячи гостей з українською кухнею. Радяться з нами, куди б цього разу піти, де скуштувати щось особливе. Після відвідин тих двох ресторанів з симпатичними інтер’єрами викреслюю ці адреси зі списку пропозицій, щоб не ганьбитися перед гостями. І самі туди не підемо.