Передплатити Підтримати

Від величі до краху імперії?

Чому так званий Brexit (Britain + exit) всупереч здоровому глузду став можливим?

Усі біди у світі, в тому числі й війни, стаються через комплекси. Та через те, що якісь негідники на цих комплексах справно спекулюють. Результат референдуму в Британії - це також наслідок застарілого і дещо призабутого комплексу, який, на жаль, виявився надто живучим. Особливо у старшого покоління британців. Саме воно дало найбільше голосів за вихід країни з ЄС.

У британців, як і в кожної постімперської держави, у ментальності зберігся комплекс імперської величі. Хоч вони вдають, що давно його позбулися, насправді він нікуди не дівся, лише тимчасово пригас. Цьому значною мірою посприяла Друга світова війна, яка багатьох шовіністів, і не лише у Британії, привела до тями. На прикладі Німеччини вони побачили, якими страшними можуть бути наслідки зверхності, “винятковості”, вивищування однієї нації над іншими. Що така політика неминуче призводить до трагедії.

Після війни усі країни Європи мріяли тільки про одне - про мир, спокій, стабільність, економічний розвиток. Євросоюз усім цим забезпечив. Побудував безпечний, надійний простір загального добробуту, де панують демократичні цінності. Шістдесятирічна історія існування ЄС - це, окрім усього іншого, страхування від повторення двох світових воєн. Але, як відомо, до хорошого швидко звикаєш. Часом від цього навіть втомлюєшся. І починаєш шукати недоліки та проблеми на свою голову... Цим дуже грішать політики-популісти. Британські політикани не є винятками. Ламати - не будувати....

Проти ЄС виступали в першу чергу націоналісти, які скромно називають себе євроскептиками. Свої рейтинги вони будували на популістичній критиці ЄС, вишукуючи недоліки. А вони завжди знайдуться. Наприклад, казали, що десять тисяч брюссельських єврочиновників мають вищі зарплати, ніж прем'єр-міністр Британії. Кому таке сподобається. Ну і, звичайно, віртуозно грали на імперських амбіціях англійців. Мовляв, перебування в ЄС не просто позбавляє Британію останньої ілюзії колишньої величі, а ще й напряму підпорядковує Німеччині й Франціі, які взяли на себе лідерство в Євросоюзі. Саме на домінації цих двох європейських країн і спекулювали британські євроскептики. І це знайшло живий відгук у серцях багатьох британців, частина яких голосували не так проти перебування Британії в ЄС, як проти диктату Франції та Німеччини. Це було класичне протестне голосування.

Думаю, чимало з тих, хто голосував за вихід, насправді цього не хотіли. Принаймні у своїх бажаннях не були такими категоричними. Своїм волевиявленням хотіли щось показати, звернути на себе, на свою особливу країну увагу. Можливо, трохи полякати Брюссель, Меркель і Оланда, "поставити їх на місце". Але перестаралися. Загралися. Британські журналісти пишуть, що прихильники виходу після результатів референдуму виглядали розгубленими. Вони реально не були готові до такого результату. І тепер не знають, що робити далі. Країна опинилася перед невідомістю. Країна розділена навпіл. Для стабільної, благополучної держави це великий виклик.

Не варто також забувати, що конфронтація Британії з Францією є історичною. Як, втім, і з Німеччиною. Історія стосунків є, м'яко кажучи, непростою. Ці стосунки, звичайно, після Другої світової війни відчутно поліпшилися. Ба більше! Стали дружніми, можливо, такими дружніми не були ніколи. Але історичні конфлікти, історична пам'ять сидить у ментальності дуже глибоко і міцно. І невідомо у який момент і в який спосіб "вистрілить". Референдум став своєрідним спусковим гачком.

Звичайно, свою чорну справу зробила і міграційна криза. Багатьом не подобається політика Євросоюзу щодо мігрантів, зокрема, втікачів зі Сирії. Британці ще досі переварюють мігрантів зі своїх колишніх колоній, які мають повне право приїжджати. А тут ще й сирійці можуть приїхати. Це британців лякає. Хоча Британія не входить у Шенгенську зону, тому її кордони надійно захищені. Але на емоційному рівні це спрацювало...

Популісти не гребували брехливою пропагандою. Так звана Партія незалежності Об'єднаного Королівства для агітації за вихід використовувала плакат «ЄС підвів нас усіх», на якому зображена довжелезна черга на хорватсько-словенскому кордоні. Зрозуміло, до Британії ця реальність не мала жодного стосунку, але, як кажуть, у страху очі великі. До речі, у перерахунку на душу населення Британія напередодні референдуму приймала в 17 разів менше біженців, ніж Швеція, і у 27 (!) разів менше, ніж Німеччина... Загалом, міграційна криза спровокувала по всій Європі спалахи націоналізму, ксенофобії і расизму. У тій же Британії навіть полякам почали казати: "Забирайтесь геть! Додому!".

А ще цей референдум демонструє людський егоїзм та невдячність. Ті, що голосували за розлучення, забули про усі переваги ЄС, про спільний ринок, яким користується британський бізнес. І тут тактичної помилки припустився прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон, який говорив в основному про негативні наслідки виходу країни з європейського дому. Про позитиви, переваги і досягнення ЄС майже не згадував, вочевидь, сподіваючись, що їх давно оцінили. А ось прихильники виходу тиснули на больові точки. Говорили про самобутність британців, про економічні вигоди, мовляв, окремо їм буде економічно краще. Хоча бізнес благав британський електорат не голосувати за вихід. Керівник Банку Англії попереджав, що Brexit може обвалити курс фунта. Що й сталося на другий день після референдуму. Десять лауреатів Нобелівської премії з економіки надіслали через The Guardian лист британському народові - з проханням не ризикувати майбутнім країни. Економісти припускають, що Brexit може коштувати Британії 300 млрд. Доларів! Плюс рецесія. Але прихильники виходу не чули експертів. Вони приймали не раціональне, а емоційне рішення. Спрацювала емоційна тяга до незалежності, до винятковості, до збереження ідентичності.

Спрацював імперський комплекс. До чого він зазвичай призводить? До необдуманих, емоційних дій, які заганяють націю у глухий кут, часто призводять до протилежного ефекту - до розвалу і краху. Шотландія вже заявила про своє бажання залишитися в Євросоюзі. А це крок до незалежності. І Шотландія цей крок зробить. Очевидно, цей приклад може взяти й Північна Ірландія. І залишиться від Великої Британії цурпалок. Ось тобі і ностальгія за імперією... Отже, на країну чекають серйозні потрясіння і випробування.

А як щодо України? Які Brexit матиме наслідки для нас? Звичайно, нічого доброго. Україна сподівалась, що скористається з ЄС фінансово, що нам дадуть гроші для розвитку економіки. Як свого часу скористалися Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Румунія, країни Балтії. Усі вони отримали з бюджету ЄС значно більше, ніж туди платять. Це було зроблено, зокрема, і з метою вирівнювання економік та рівня життя старих і нових членів Європейського Союзу. Тепер, виглядає, нам не дуже обломиться. Але, за великим рахунком, нам треба навчитися самим собі давати раду. Нам ніхто не допоможе, якщо самі собі не допоможемо. Треба не чекати від моря погоди чи від ЄС подачок, а самим намагатися розвивати країну за стандартами ЄС. І економічними, і політичними. Верховенство права, ліберальна економіка і нульова толерантність до корупції - це три кити, на яких має стояти наша оновлена країна. Поки з цими речами не дамо собі раду, не матимемо жодного морального права чогось вимагати від європейських партнерів. І Brexit тут ні до чого...

P.S. Принц Вільям заявив, що королева Єлизавета ІІ може застосувати право вето на закон про вихід Британії з Євросоюзу, - якщо такий закон ухвалить парламент Об'єднаного Королівства.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram