Ліки будуть. Але тільки імпортні

Верховна Рада скоротила термін реєстрації та спростила доступ на український ринок ліків, які вже мають західну сертифікацію (зареєстровані у країнах ЄС, США, Швейцарії, Австралії чи Канаді). Вважається, що це дозволить завести на територію України більше ліків за нижчою ціною. Як у такій ситуації розвиватися вітчизняній фармацевтиці, зокрема виробникам високотехнологічних фармпрепаратів, якщо з одного боку на них тиснуть іноземні постачальники сировини, а з іншого — постачальники готових препаратів?

Організація економічного розвитку та співробітництва і  Євростат визначили коло хай-тек (нових, прогресивних) фармацевтичних товарів. За Українським класифікатором товарів зовнішньо-економічної діяльності  2014 ро­ку це 38 номенклатурних позицій, з яких 33 є проміжними, тобто вихідними для промисловості, а п’ять — споживчими.

Починаючи з 1996 року, Украї­на, активно інтегруючись у світову економіку, почала нарощувати зовнішньоторговельні потоки цими товарами. Хоча як імпорт, так і експорт завжди демонстрували висхідний тренд, експортні поставки у вартісному вимірі є на порядок нижчими. З часів незалежності Україна є нетто-імпортером хай-тек фарм­продуктів (об’єм імпорту істотно перевищує об’єм експорту), і ситуація з кожним роком погіршується. Якщо 20 років тому імпорт був більшим  за експорт у чотири рази, то за підсумками 2015 року цей показник зріс до 25! Купуючи ці товари, вітчизняні  фармкомпанії фактично інвестували в інноваційний розвиток інших країн. Максимальний платіж за іноземні хай-тек фармпрепарати у розмірі більш ніж 900 млн. доларів Україна здійснила у 2013 році. За підсумками 2015-го потоки впали більш ніж на третину — до 583 млн. доларів. Але обумовило це падіння не нарощування власного виробництва, а макроекономічна нестабільність і «реформаторська» тактика «якось воно буде», що призвело до девальвації націо­нальної валюти та скорочення платоспроможного попиту в Україні. Оскільки більшість українських хай-тек фармпродуктів  виробляється на основі субстанції іноземного походження, очевидно, що скорочення імпорту проміжних товарів для них призвело до падіння експорту готових продуктів. у 2015 році на 58%!

Але у цієї «медалі» є не лише фінансовий бік, а й технологічний. Україна, не маючи сьогодні власного потужного національного науково-технологічного та інноваційного потенціалу, об’єктивно змушена залучати технології з інших країн у вигляді високотехнологічних проміжних продуктів (субстанцій), що є «інґредієнтами» для вітчизняного фармацевтичного виробництва. Зрозуміло, що, відкриваючи економіку для іноземних технологій, Україна намагається відповідати на виклики часу — швидкий технічний прогрес, глобалізацію і загострення конкуренції, а вітчизняні фармкомпанії у такий спосіб — підвищити ефективність бізнес-процесів, не очікуючи, поки українські вчені створять аналоги або зімітують їх.

Проте ці поставки зростали в окремі роки на 40%. Навіть фінансова криза не змогла змінити цієї тенденції. Як наслідок, сьогодні імпорт цих товарів у 15 разів перевищує показник двадцятирічної давності. Це є свідченням того, що не лише фінансові чинники обумовлюють попит українських фармвиробників на субстанції іноземного виробництва. Свою роль зіграла також відсутність адекватної пропозиції з боку вітчизняних підприємств.

Найвагомішою позицією в імпорті проміжних хай-тек фарм­препаратів є глікозиди (кардіо­­тонічні засоби), залози та інші органи і їх екстракти, сироватки та вакцини. Їхня частка становить 86%. Забезпечують ними Україну Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Нідерланди та США. За підсумками 2015 року вітчизняні виробники за товар, що в Українському класифікаторі товарів зовнішньоекономічної діяльності має код 3002 (кров людей; кров тварин, приготовлена для терапевтичного, профілактичного або діагностичного застосування; сироватки імунні, інші фракції крові та імунологічні продукти, модифіковані або немодифіковані), сплатили понад 120 млн. доларів.

Другою (за обсягами) категорією імпортних хай-тек товарів, що використовуються українськими високотехнологічними фармкомпаніями, є антибіотики (код 2941). На них припадає 10% поставок. Забезпечує їх виробничі потреби моно постачальник — Китай, частка якого у 2015 році сягала майже 60%. Сума поставки — 20,5 млн. доларів. Купували ці препарати також в Індії та Республіці Корея. Отже, до традиційних технологічних «донорів» української фармацевтики додалися нові індустріальні країни, де націо­нальний науково-технологічний розвиток має неабияку підтримку держави.

Ситуація у зовнішній торгівлі України високотехнологічними фармацевтичними товарами є наслідком відсутності чіткої стратегії розвитку високих технологій загалом і фармацевтичного сегменту зокрема. Очевидно, сьогодні  високотехнологічне фармацевтичне виробництво розбудовується в Україні під впливом глобальних тенденцій та кон’юнктури світового ринку і не є результатом реалізації національних науково-технологічних та інноваційних пріоритетів. Від зміни позиції уряду щодо необхідності запровадження механізмів стимулювання технологічного розвитку цієї галузі залежить її майбутнє у жорсткій конкурентній боротьбі глобального масштабу. А покладатися на імпорт ліків за принципом «заграница нам поможет» — шлях до руйнування вітчизняних фармвиробництв.