Офшори – слово не лайливе... Але є деякі нюанси

Що таке офшор? Це країна, яка свідомо скасовує або робить дуже незначним оподаткування компаній з метою залучити іноземний капітал. Усі країни прагнуть залучити іноземні інвестиції і для цього надають різні податкові пільги, зменшуючи ставки оподаткування. Але мета залучення інвестицій більшості країн – це розвиток промисловості, транспорту, сільського господарства, інфраструктури, а мета офшорів – бути привабливими для реєстрації зазвичай сумнівних компаній і задовольняти їх ниці потреби.

Це можна порівняти з жінкою, яка фліртує, і повією. Коли жінка фліртує, свідомо чи несвідомо, хоче ще раз упевнитися, що є привабливою. Привабливість асоціюється з більшою вірогідністю створити сім’ю, народжувати і виховувати дітей, тобто має цілком природні бажання. Так і більшість країн, по суті, фліртують з інвестором, щоб залучити його для продуктивної діяльності. Офшори не мають на меті розвиток промисловості. Вони хочуть мати прибуток від невеличких відрахувань великої кількості компаній, які звабили низькими податками і (або) гарантією анонімності та нерозповсюдження фінансової інформації. Я не затятий мораліст і не засуджую матір-одиночку, яка вдається до найдревнішої професії, щоби прогодувати дитину. Так само і в деяких маленьких острівних держав, по суті, немає іншого вибору, крім надання сумнівних послуг корпораціям, аби мати хоч якесь джерело прибутку. Але офшорний бізнес давно перетворився у велику індустрію.

Офшори (в перекладі з англійської — «поза берегом») виникли дуже-дуже давно. Ще древні греки ховали свої товари на численних островах, щоб уникнути оподаткування, що ввели Афіни. З тих часів, як виникли податки, виникли і численні спроби від них ухилитися.

Чи можна собі уявити один будинок, в якому містяться понад 10000 американських компаній? Припустимо, компанії невеличкі, десь по 5 осіб, то це вже 50000 працівників. Все населення Кайманових островів, де розташований цей будинок, становить 57000 осіб, разом з дітьми і пенсіонерами. Насправді, в будинку, крім назв компаній, нічого немає. Що дають назва компанії і пакет документів її власникам? Можливість не вважатися резидентом США. Як правило, податкові законодавства розрізняють «резидентів», тобто своїх, і «нерезидентів», тобто іноземців, які постійно не живуть у країні. Інколи умови оподаткування для одних і других неоднакові, і буває вигідно вважатись нерезидентом. Відповідно, сплачувати менші податки. Чи є незаконними дії зі зміни статусу «резидента» в «нерезидента»? Ні, вони законні. І нема на то ради, бо змінити законодавство у такий спосіб, щоби не порушити інші закони або невід’ємні права, немає можливості. Тобто існують для корпорацій законні можливості «оптимізовувати витрати, пов’язані зі сплатою податків». В які цифри це виливається? В 2012 році по цілому світі недоплачено 190 000 000 000 доларів США. Для багатьох країн мала частка цієї суми означала би можливість виплатити борги і, відповідно, зекономити чимало коштів, що йдуть на сплату процентів за боргами. Але є й аспект офшорного бізнесу, в якому можна досягти більших успіхів. Він пов’язаний не з дірами у законодавстві, які дозволяють на законних засадах оптимізовувати сплату податків, а таємністю банківських операцій в офшорах, які заохочують порушувати закон. Бо у зацікавлених держав немає можливості доступитися до фінансових документів. Солідні корпорації уникають неправового поля, бо, по-перше, втрата репутації для них занадто дорого коштує, по-друге, вони і законними шляхами, завдяки найдорожчим правникам, знаходять, як платити менше, не порушуючи закону. Але є контингент, якому є що приховувати, і тому таємність офшорів для них важливіша від пільг оподаткування. Це стосується, зокрема, і нашої держави.

Чому в умовах України саме прозорість і розкриття інформації щодо кінцевих власників рахунків в офшорах важливіша, ніж сам факт існування рахунків? Бо це складовий елемент боротьби з корупцією. Якщо кінцевим власником багатомільйонних рахунків в офшорах є високопосадовець, у якого немає легального бізнесу і який офіційно живе на зарплату, то в антикорупційного комітету виникнуть питання.

Особливість українського офшорного капіталізму в тому й полягає, що там багато грошей чиновників, а не бізнесменів.

Коли Ульянов (Ленін) писав про зрощення монополістичного капіталу з держапаратом, він подумати не міг, що пророкував події, які відбудуться на теренах пострадянських держав. Бо якраз у капіталізмі, про який писав, таке зрощення не відбулося, держслужбовці там самі по собі, бізнес сам по собі.

Чи слід засуджувати офшори як явище? Ні, бо кожна суверенна держава має право писати свої закони, в тому числі в галузі оподаткування. Конкуренція різних податкових умов у різних державах сприяє створенню збалансованого податкового законодавства.

Для України найважливішим завданням є встановлення кінцевих бенефіціарів офшорних рахунків, для ефективної боротьби з корупцією, яка, своєю чергою, є наслідками приватизації державного майна у першій стадії переходу від планової економіки до ринкової. Зараз Україна у другій стадії переходу до цивілізованого ринку, де стосунки найбільших фінансово-промислових груп і державного апарату мають бути переглянуті. Ця стадія не буде легкою, як не може бути легкою операція з роз’єднання сіамських близнюків.