Чи стане Луценко дустом для прокурорських бліх?  

Прем’єра і уряд нарешті маємо. Вакантним наразі залишається посада генпрокурора.


З великою вірогідністю це крісло займе кум президента, його давній друг і соратник Юрій Луценко. Сам Юрій Віталійович від такої перспективи не відхрещується, з усього видно, що посада генпрокурора його приваблює. Думаю, про неї він мріє давно. Пам’ятаю, напередодні парламентських виборів я брала у нього інтерв’ю. Запитала, ким себе бачить після  виборів? “Ну точно не рядовим народним депутатом.  Тиснути кнопки в парламенті мені нецікаво”, - відповів тоді Юрій Луценко. Я уточнила, може, мітить  у крісло спікера чи хоче заради сатисфакції повернутися на посаду міністра МВС? Відповів ухильно, але дав зрозуміти, що його цікавить більш конкретна робота, а не “штани просиджувати”. І додав, що досвід, який отримав на посаді силового міністра, у цій конкретній роботі йому придасться. Тепер я розумію, що, мабуть, уже тоді він говорив про посаду генпрокурора. Можливо, з Порошенком така перспектива обговорювалась давно, тільки чекали зручного моменту. І він, схоже, настав…

 Сам “за п’ять хвилин генпрокурор” розуміє, що близькість до президента, зокрема факт кумівства, опоненти будуть активно мусолити. Тому вже зараз намагається вибити цей “козир” з рук недоброзичливців.  Юрій Луценко навів приклад президента США Барака Обами, який одразу після обрання вніс на посаду генпрокурора свого “хорошого друга, юриста, керівника свого виборчого штабу”. Тоді опозиція обурювалась, звинуватила його у лобізмі, на що Обама відповів: “Це моє конституційне право, мене народ обрав з таким правом...”.

 Чи буде Луценко ефективним генпрокурором? Сказати однозначно наразі складно. Якщо аналізувати його роботу на посаді міністра внутрішніх справ, то революції в системі він не зробив. Та й особливо ефективним його  не назвеш. Але є надія, що зробив правильні висновки з того досвіду, і здатний не повторювати помилок. Як на мене, кандидатура Луценка на посаду генпрокурора на фоні того шабашу, який останнім часом влаштувала стара прокурорська гвардія, не найгірший варіант. З одного боку, він, звичайно, буде повністю залежний від президента, що є мінусом, але, маючи специфічний політичний досвід і певний імідж, він не буде займатися політичними репресіями та покривати махрову корупцію. Позитив у тому, що Луценко  є з-поза системи. А зламати хребет цій потворній прокурорській практиці, де рука руку миє, може лише людина ззовні. Не дивно, що “прокурорська мафія” вже зчинила істерику проти можливого призначення Юрія Віталійовича. Сам Луценко це сприйняв як комплімент і назвав такий бунт  “заявою бліх проти дусту”.

Чи про такого генпрокурора мріють українці? Мабуть, ні. Вони б воліли бачити на цій посаді такого, як Давид Сакварелідзе. Але, вочевидь, час таких прокурорів ще не настав. Та час таких, як Пшонка і Шокін, вже пішов назавжди. Луценко якраз і є таким собі проміжним варіантом між Шокіним і Сакварелідзе. Він точно не Шокін, але ще не Сакварелідзе. Головні питання: чи здатний він на радикальні зміни, чи не засмокче його прокурорське болото? Тестовий крок — як новий генпрокурор поведеться з Давидом Сакварелідзе? Чи поновить на посаді? Що, до речі, обіцяв зробити президент.

Що можна сказати зі стовідсотковою впевненістю — з таким генпрокурором українцям  сумно не буде.