План Кравчука — шлях до розвалу України?
Леонід Кравчук в інтерв’ю програмі «Погляд» на «5 каналі» озвучив своє “геніальне” бачення “розрулювання” ситуації на сході України: запропонувати Криму державну автономію у складі України, і “не боятися надати офіційний особливий статус східним територіям”, тобто, по суті, надати окупованим територіям ту саму державну автономію.
“План” Кравчука шокував багатьох українців. Шокував своєю відвертою проросійською позицією. І ще тим, що саме перший президент України наважився його озвучити. Втім, смію припустити, що навряд чи це його власні розмірковування, радше за все, Кравчук виконав чиєсь прохання. І неважко здогадатися, чиє. Враховуючи його есдеківське минуле, попросив його ніхто інший, як колишній шеф по партії (маю на увазі СДПУ(О) Віктор Медведчук, кум Путіна. Колишніх есдеків не буває...
Леонід Кравчук ніколи не відзначався політичною чистоплотністю. Моральним авторитетом ніколи не був, хоча намагався вдавати зі себе такого собі мудрого старця. Сам факт його членства в СДПУ(О) багато про що свідчить. Згадаймо, як хитро свого часу підігрував Януковичу... Можливо, така гнучка позиція є наслідком його компартійного минулого, коли задля кар’єри треба було завжди коливатися з лінією партії?..
Ідея Кравчука про “державну автономію в складі України” шита білими нитками. Це явне підігрування Росії, погано приховане намагання допомогти Путіну знайти вихід з тупикової ситуації, у яку він сам себе загнав і в Криму, і на Донбасі. Економіка Росії стрімко падає, як і ціна на нафту, санкції тривають, відчайдушна спроба Путіна вирватися з ізоляції через авантюру в Сирії провалилась. Бо всім очевидно, що він вкотре бреше - на словах бореться з ІДІЛ, а на ділі підтримує режим Башара Асада, бо завзято бомбардує не терористів, а противників Асада. Вже зрозуміло, що проект “Новоросія” остаточно провалений, а без повномасштабної реалізації цього проекту існування Криму і кримінального анклаву на Донбасі у нинішньому варіанті неможливе, нежиттєздатне. Отже, Путіну треба “згортати лавочку”, тобто якось вилазити з цієї авантюри. А як це зробити, аби не втратити “обличчя” і захмарний рейтинг. Перекинути з хворої голови на здорову, тобто повісити проблему такою собі каменюкою на шию України. Не вийшло здійснити програму-максимум, тоді вирішили обмежитись наразі програмою-мінімум.
І Крим, і, значно більшою мірою, окупований кавалок Донбасу — це депресивні території. Стратегічні об’єкти з Лугандону вивезли, що можна було пограбувати — пограбували, залишились голодні і холодні “ватники”, яких треба годувати. А Путіну і без Криму та Донбасу є що утримувати. Тільки на одну Чечню з російського бюджету щороку витрачають мільярди рублів. І таких дотаційних регіонів у Російській Федерації достатньо. І Крим, і Донбас стали для Росії такими собі валізами без ручки: нести важко, кинути не можна, електорат не зрозуміє. Тому Путін шукає варіант, за яким і Крим, і Донбас мають залишатися під тотальним контролем Росії, але утримувати їх буде Україна. Причому, думаю, йдеться не так про Крим, як про окупований Донбас. Варіант так званої державної автономії, вочевидь, хочуть апробувати саме на Донбасі.
Для України такий варіант неприпустимий! Ба більше, згубний. Він буде знекровлювати Україну і економічно, і політично. Що таке державна автономія? Це, по суті, держава в державі, де своя влада, своя поліція, свої суди тощо. Формально “свої”, а фактично все буде російське чи проросійське. А утримувати усе це “задоволення” будемо ми з вами, тобто платники податків. Це ляже важким, а може, і непосильним тягарем на українську економіку. Крім того, формальна приналежність цих територій до України може фатально вплинути на внутрішні політичні розклади і на майбутнє держави. Люди, що там живуть (а переважна більшість їх ненавидить Україну), будуть голосувати на виборах, відтак лідери сепаратистських та бандитських формувань матимуть усі шанси потрапити до Верховної Ради і вже там диктувати свої вимоги (точніше, вимоги Путіна). Вони у різний спосіб намагатимуться розвернути державу з європейського шляху, як це було за часів Януковича.
Кравчук наводить неадекватні приклади, як він каже, вдалої державної автономії - Гонконгу і Південного Тіролю. Він не може не знати, що Південний Тіроль не є ніяким самостійним утворенням. Це автономна провінція в складі Італії, і ніякої державної політики не проводить. Щодо Гонконгу, то він після майже 100-літнього британського протекторату має 50-річний перехідний період і залишається автономним районом у складі Китаю, а не автономною державою. І, радше за все, після завершення цього перехідного періоду втратить цей автономний статус. Крім того, порівняння Криму та Донбасу з Гонконгом є некоректним ще тому, що якраз Гонконг — це зразок демократії порівняно з Китаєм, зразок економічної потуги. Саме Китай може підтягуватися за Гонконгом, а не навпаки, як це є у нашому випадку. Отже, приклади, які наводить Кравчук, — це чистої води маніпуляція, підміна понять і введення в оману.
Кравчук переймається тим, що, мовляв, Мінські угоди не вирішують головного - як завершити війну на сході. «Якщо ми будемо продовжувати наполягати на тому, що ми все одно переможемо на Донбасі, там кінця війни не буде», - каже Кравчук. Але його сумнівні рецепти аж ніяк не призведуть до закінчення війни. Гібридна війна проти України отримає новий виток і може перерости у громадянську війну, яка, своєю чергою, може призвести до розвалу держави.
