Поменшає «колоради», і нема у Путіна на то ради...

Білорусь і Казахстан офіційно відмовились від використання георгіївських стрічок під час святкувань 70-ї річниці перемоги над нацизмом.


У Білорусі символом Дня Перемоги стала червоно-зелена стрічка кольору держпрапора з квіткою яблуні, що покликана символізувати місяць, коли була здобута перемога над Німеччиною – травень (нагадаю, Лукашенко відмовився їхати до Москви на парад до Путіна,  9-го травня буде на параді у Мінську). А у Казахстані — блакитні стрічки, стилізовані під колір національного прапора. Ці символи мають стати альтернативою “колорадській” стрічці, яка нині асоціюється винятково з сепаратизмом, бандитизмом і рашизмом та з підтримкою агресивної зовнішньої політики Росії. Ба більше, влада Казахстану порекомендувала посольству Російської Федерації утриматися від роздачі чорно-помаранчевих стрічок. Нагадаю, Україна нещодавно офіційно презентувала власний символ перемоги у Другій світовій війні -  червоний мак, який давно є європейським символом.

Рішення керівників Білорусії та Казахстану негласно оголосити “георгіївську стрічку” поза законом, відмежуватися від неї є симптоматичним і показовим.  Основні союзники Росії, які є членами Євразійського економічного союзу, в такий спосіб дають зрозуміти Росії, що принаймні у міжнародній політиці вони їй не союзники. По суті, це своєрідний ляпас Путіну, а також сигнал Україні та всьому світу.

Це і своєрідний протест проти того, що Росія намагається усіма способами узурпувати перемогу над нацизмом. Зробивши георгіївську стрічку головним символом перемоги у Другій світовій війні,  Росія цим применшує, або й взагалі нівелює, роль не лише країн-союзниць, а й народів, які входили до складу Радянського Союзу. У цю канву лягають і цинічні слова Путіна про те, що Радянський Союз виграв би війну без України... Хоча відомо, що у війні найбільше зазнали втрат саме українці і білоруси, адже фронт двічі пройшовся територіями цих країн.

Крім того, агресія Росії щодо України серйозно налякала колишні радянські республіки, особливо ті, де проживає багато росіян чи російськомовних громадян. І ці страхи цілком обґрунтовані. У серпні цього року Володимир Путін заявив, що «казахи ніколи не мали своєї держави»... Астана та Мінськ і надалі будуть усіляко намагатися віддалятися від міцних обіймів “старшого брата”, які, як показує практика, часто несуть смертельну небезпеку.

Тим часом Росія намагається усіляко культивувати і пропагувати символ своїх імперських амбіцій. У всіх регіонах Росії і в 70-ти країнах світу стартувала так звана патріотична акція під промовистою назвою «Георгіївська стрічка». Це вже спроба фетишизації символу. Робиться це з метою одурманювання свого народу, аби відволікти його від насущних економічних проблем. Нехай народ тішиться колишніми героїчними перемогами Росії. Психологи це називають “комплексом колективного нарцисизму”: коли люди не можуть задовольнитися персональними здобутками, вони підміняють їх успіхом, якого начебто досягла їхня країна —  велич, слава, особливий шлях, нові завоювання, зокрема територіальні. Георгіївська стрічка — це ще й спекуляція на міфічному минулому, коли Радянський Союз усі поважали, бо боялися. Людям подобається повернутися до приємних відчуттів, які вони колись мали. Як кажуть, чим би народ не тішився...