У «гонці озброєння» нас залишають сам на сам з агресором?

Таку заяву він зробив в інтерв’ю німецькому виданню Die Welt напередодні візиту до Києва Держсекретаря США Джона Керрі. Порошенко нагадав про ескалацію конфлікту, внаслідок якої значно зросла кількість жертв, зокрема і серед цивільних. «Ці події мали б спонукати альянс до більшої підтримки України, в тому числі за допомогою надання сучасної зброї, щоб захищатися від агресора. Нам, як і раніше, необхідно багато військової, технічної та спеціалізованої допомоги для підвищення боєздатності української армії для її опору російській агресії», — наголосив Порошенко.

Та наразі заклики та прохання української влади до західних партнерів підсобити зброєю, щоб зупинити супостата, більше нагадують голос волаючого у пустелі. І європейські лідери, і президент США Барак Обама не наважуються на цей рішучий крок. Натомість Росія безперестанку постачає свою найсучаснішу зброю та бойову техніку на схід України. Щедро делегує туди інструкторів, які вчать воювати місцевих бойовиків. Украї­на, за словами наших військових, у цій “гонці озброєння” програє. Сили у нас є, засобів бракує. Це видно і за наслідками боїв. На жаль, сіра пляма на карті України, яка позначає територію, підконтрольну бойовикам, щораз збільшується.

Противники постачання зброї в Україну, як один із аргументів, посилаються на те, що Україна, мовляв, сама успішно експортує зброю. Це правда. Донедавна Украї­на була одним із найбільших експортерів зброї у світі. Але про яку зброю йдеться? Насамперед, ми експортували танки та бронетранспортери. Щоправда, репутацію України свого часу сильно підмочило виконання військового контракту для Іраку. Нагадаю, іракці виявили тріщини в броні української військової техніки... Експерти говорили про диверсію російських агентів впливу, яких за часи президентства Януковича не бракувало. Також Україна славилась своїми “Кольчугами”. Але обладнання заводу “Топаз”, де виробляли “Кольчуги”, швидше за все, вже вивезено з Донецька до Росії (разом із документацією і персоналом). До речі, чому влада це допустила, — окреме питання, яким мала би зай­нятися прокуратура.

Українській армії вкрай потрібна сучасна високоточна оборонна зброя — протитанкові комплекси, засоби виявлення танків та артилерії. Якщо найближчим часом Захід не “роздуплиться”, перевага російських терористичних військ у сучасному озброєнні над українським буде все більш відчутною.

Зрозуміло, Захід боїться необережним кроком ще більше спровокувати Путіна. Але куди вже далі? Нерішучість Обами, Меркель та Олланда лише заохочує російського президента до нових авантюр. Невже європейські лідери хочуть дочекатися “зелених чоловічків” в Латвії чи Естонії, тобто країнах, які є членами НАТО. Тоді вже уникнути прямого військового конфлікту з Путіним буде неможливо. Але чи не буде запізно? Західні лідери не можуть не розуміти, що Україна нині воює не лише за свою територію, а в тому числі і за безпеку Європи, за хвалені європейські цінності. Схоже, вони все-таки недооцінюють, чи вдають, що недооцінюють, Україну як фактор стримання путінської Росії.

Україна, своєю чергою, несміливо нагадує Заходу, який, згідно з Будапештським меморандумом, гарантував безпеку і територіальну цілісність, що він має певні зобов’язання перед нею. Настав граничний час не на словах, а на ділі їх виконувати. Санкції, звичайно, дієві, але їх одних замало, щоб зупинити агресора. Путін повинен зрозуміти, що Україна буде і, головне, має чим захищатися. Це також має зрозуміти і наочно побачити російське суспільство. Росіянам треба нарешті згадати їхню улюблену народну мудрість — хто з мечем прийде, той від меча і загине!

P. S. Окрім впливових американських конгресменів, які ніяк не можуть достукатися до Обами, дати Україні зброю просить країни Заходу і глава Мюнхенської конференції з питань безпеки Вольф­ганг Ішингер. “Поки ситуація схиляється на користь Росії, дипломатичне рішення буде все менш ймовірним. Якщо Росія ігнорує свої зобов’язання щодо реалізації Мінського протоколу, ми не маємо вибору, ніж як забезпечити Київ військовою технікою. Тих, хто навідріз відмовляється розглядати складні варіанти, повинні знати, що бездіяльність також несе за собою відповідальність”, — вважає Вольфганг Ішингер.