«Кролики» пролетіли»

«Кролики — це не тільки цінне хутро, а й вагон недоречного гумору», — думаю я, читаючи виправдовування Володимира Данильця за участь у російському блакитному вогнику. Пан Данилець взяв на себе роль «Капітана Очевидності»: зрозуміло, що Кобзону він не плескав — це монтаж, зрозуміло, що зривати концерт «Кроликів» у Трускавці не по-людськи, зрозуміло навіть, чому «Кролики» в Білокам’яну вирушили — на українському ТБ їх уже давненько не було… Але якщо по-чесному, пане Данилець, невже справді гріха за душею не чуєте?

Цього літа мені довелося пережити незабутню атракцію — добу у душному автобусі з переглядом двох сезонів російського серіалу «Кухня». Міжнародний перевізник розцінював таку послугу як жест доброї волі — до початку російської агресії в Україні, наших туристів традиційно мордували «Солдатами». Довго не могла зрозуміти, чим мене дратує гумор серіалу (який свого часу крутили по ТЕТ, Новому, «1+1»). Аж поки не придивилась до другорядного, але дуже значущого персонажу — посудомийки ресторану родом із Киргизії. Нелегалка Айнура випрошувала в усіх гроші, зображалася примітивною, проте хитрою. Чи збіг, що у «великороському» гуморі ролі блазнів найчастіше дістаються іншим національностям: нецивілізовані чукчі, тугодуми-вірмени, недалекоглядні грузини, жадібні українці, хитрі євреї. «Ну американцы тупые!» — заходиться шовіністичним гумором Задорнов. Тільки росіяни — «впереди планеты всей».

Хотілось би назвати це самонавіюванням росіян, але ж ні — українські артисти радо підігрують імперським амбіціям «старшого брата», стрибаючи по сцені в образі «хохла-ідіота». Першість по праву належить «Кроликам». Вершиною цинізму є їхній відомий гумористичний номер «Футбольні фанати»: жадібний, неосвічений хохол (який навіть не може відрізнити матч від розминки) і начитаний, зверхній росіянин. Цитати свідчать самі за себе: «В мені адреналін так і булькає!» — радіє український фан Данилець, наминаючи сало з пакета і самогонку з грілки. «Ты еще под собой попробуй, не булькает ли», — регоче російський уболівальник Моїсеєнко. «Пропускають наші мало, бо у нас є допінг — сало», — кричить Данилець, а потім додає: «Мені ваш газ по барабану, я собі всьо на дровах в пєчкє приготовлю». «В русской печке, небось?». «І пєчку, і їду ізобрєлі українці… І порох, і радіо, і тєлєвідініє, і галушки, і помідори, і сало, і самогонку. А як слєдствіє етого — туалетну бумагу». Потім Данилець переконує, що українці вигадали футбол, а Моїсеєнко робить для дурного хохла «відкриття», мовляв, футбол англійці вигадали. «Ну кто же так играет? Вы даже Украину обставить не можете!» — зітхає Моїсеєнко, а потім «Кролики» в унісон ностальгують за радянським минулим: «А помнишь, как когда-то…».

А ще є номер «Віза в Європу», де Данилець мріє потрапити за кордон, щоб проїхатися «по местам боевой славы дедов», і сценка «Призывники», де той же гуморист кричить: «Да мы с такими орлами Америку натянем как сапог на голову!».

Карикатурний образ українця виточувався гумористами роками: неосвіченого, тупуватого, захланного любителя самогону і сала. «Але ж «Кролики» смішні!» — скажете ви. Так, і Задорнов теж іноді смішний, якщо не заглиблюватися. Під обгортку гумору можна втюхати і расизм, і сексизм, і «русский мир», і комплекс меншовартості. Не маю на меті дискутувати, яким повинен бути гумор, — Боже борони залазити у такі дебрі. І тим паче не візьмуся стверджувати, що українці не їдять сала, не п’ють самогону і наскрізь інтелігентні. Просто мені набридло бачити на сцені комбінацію: образ «хохла-ідіота» і мудрого «брата-росіянина», який поблажливо плескає дурника по тім’ячку — «ну, нічого, нічого, я тебе навчу, як на світі жить».