Подайте на АТО, бо на пиво не вистачає

Кому війна, а кому мати рідна

Є відомий вислів: кому війна, а кому мати рідна. Завжди знайдуться негідники, які будуть наживатися на чужій біді.

Недільного ранку у поїзді «Запоріжжя-Львів» аншлаг. Від стривожених сімей переселенців з двома дітьми на руках до заморених солдатів, що їдуть зустрітись з родичами після тривалої перерви. У вагоні №2 по-особливому тихо, пасажири намагаються не те що не докучати солдатам запитаннями, уникають навіть поглядом з хлопцями зустрічатись. До кінцевої зупинки залишається година. Аж раптом проходом іде солідна пані — україномовна коротко стрижена брюнетка років п’ятдесяти, з яскравою помадою та густо підведеними очима. Підходить до кожного з пасажирів, промовляє на автоматі одну і ту ж фразу. Перед собою несе... церковну дерев’яну тацю для пожертв. “Пожертвуйте нашим хлопцям на АТО, — промовляє. До солдатів “волонтерка” не підходить, лише тицяє пальцем в їхній бік, випрошуючи “офіру”.

На пасажирів слово “АТО” та хрест на таці діють гіпнотично. Без жодних запитань до рук “волонтерки” летять гривневі п’ятдесятки. Вагонів у поїзді близько шістнадцяти, жінка безперешкодно пройшла майже усі. “Покажіть документи — від якої ви організації і на що збираєте”, — не витримую я. “Усі документи у начальника поїзда”, — без тіні хвилювання чи сорому відповідає жінка. Цього разу прикриття іменем начальника поїзда звучить менш переконливо. Пасажири починають обурюватися, мовляв, розвелося волонтерів на кожному кроці. Поки я бігла за провідником, жінка зникла в невідомому напрямку. Провідник зв’язався по телефону з начальником поїзда. Той, звісно, про “волонтерку” нічого не чув. “Відстежувати їх неможливо, — розводить руками провідник. — Сідають поодинці, доки скриньку до рук не візьмуть — звичайні собі пасажири. Це вперше на АТО збирають, раніше були випадки, що нібито на лікування тяжкохворим просили. Як тут проконтролюєш? У нас же у вагоні міліції нема”.

Благодійникам хочеться побажати: не кидайте грошей першому-ліпшому, підтримуйте ініціативи, які йдуть від органів місцевого самоврядування. Кошти збирає ГО «Допоможи фронту», храм Петра і Павла, «Допомога армії України», що на вул. Наливайка... Але найкращий варіант допомоги військовим — віддати каску, балаклаву чи термобілизну в руки солдата, котрий іде на фронт.