Передплатити Підтримати

Саморобне свято

Тиждень до Нового року. Можна, звичайно, ще трошки постраждати від того, що день такий короткий, не встигнеш озирнутись – а вже темрява за вікном… Що усі якісь сумні-невеселі, а то й відверто депресивні… Що знову купу проблем не встигаєш залагодити і доведеться тягнути у новий рік хвіст незробленого… Можна, звичайно, зосередитись і на таких речах.

А можна, як письменниця Дара Корній, привітати усіх у соцмережі з новим сонечком, щоб хтось на секунду здивувався: яке сонечко? — а тоді второпав, що сонце повернуло на літо, і відтепер день зростатиме — повільно, впевнено й невідворотно. Можна поринути у нове захоплення і, скажімо, накрутити-наваляти саморобних подарунків — теплих вовняних квітів-брошок, як галерейниця та авторка еротичних романів Христина Лукащук. Можна заздалегідь подбати про святковий інтер’єр, встановивши оригінальну ялинку, можливо, й з книжок із зеленими обкладинками — як це зробили бібліотекар Таня Пилипець та її вихованці, читачі Львівської центральної міської дитячої бібліотеки. Або прикрасити своє робоче місце (щоб і у самого душа раділа, і людям настрій злітав угору), як водій тролейбусного маршруту 7а у Хмельницькому, який перетворив салон громадського транспорту у святкову хатку на колесах…

Ми у редакції вже відгуляли новорічний вечір. Журналіст Інна Пукіш-Юнко написала гумористичні віршики до пісні «У лісі-лісі темному…», а ми, дуріючи й не потрапляючи в ноти, усі по черзі виконали по два рядочки перед новою редакційною телекамерою. Як ті зірки, вибачте на слові. Результати цього сміливого експерименту залишимо для внутрішнього користування, хоча, відверто кажучи, хотіли поставити свою пісню на новий сайт «Високого Замку» — привітати у такий спосіб читачів… Нареготалися під час зйомок так, що якби існувала норма добового сміху, то ми її вже перевиконали у кілька разів.

А вдома — це я вже суто своїми приватними перспективами ділюся, будемо ставити сімейну виставу — «Снігову королеву». Рішення прийшло випадково. Найменший (два роки має) вподобав собі у супермаркеті новорічні оленячі роги, начепив на шапку і ніяк не погоджувався зняти — так і пішов додому з етикеткою на голові. І тоді я подумала: а чого б йому не зіграти роль північного оленя у казці?.. А доньці не стати Північним сяйвом?.. А самій не перевтілитись у стару фінку, що пише на сухій рибині листа товаришці: поможи, мовляв, Герді, вона шукає свого Кая… Персонажів у цієї казки багато — усім в родині знайдеться роль.

Щоб створити святковий настрій собі і тим, хто поруч, не треба великих грошей, і багато зайвого часу, і надмірних зусиль. Тільки бажання.