Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Беззахисні захисники Вітчизни

Зазвичай про українську армію керівники держави ритуально згадують лише напередодні професійного свята — Дня Збройних сил України. Нагадаю, 6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони “Про оборону України” та “Про Збройні сили України”.

Для більшості українських офіцерів 6 грудня — привід не святкувати, а вкотре замислитися над риторичним запитанням: “А чи потрібна українській владі українська армія?”. Зрештою, зважаючи на ставлення держави до людей у погонах, військові давно мають відповідь на це питання: армія стала тягарем для держави.

Стан українських Збройних сил експерти одностайно оцінюють як загрозливий та катастрофічний. Винні у цьому усі керівники держави, від Кравчука до Януковича. Адже жоден, попри обіцянки, не зумів реалізувати масштабних реформ та модернізації Збройних сил. Ніхто проблемами армії не переймався. Максимум, на що вистачило “бойового духу”, — це розпродати застаріле армійське майно та зброю. Як кажуть самі військові, нинішнього міністра, Дмитра Саламатіна, тільки з цією метою і призначили. Кажуть, коли приїжджає в гарнізон, то людей не бачить, його цікавлять лише техніка і зброя...

Саме у небажанні побачити за армійською формою живу людину з її проблемами, підняти статус і престиж офіцера, криються усі негаразди. Адже офіцер — серце армії. Сьогодні зарплата молодшого офіцера Сухопутних військ приблизно дві тисячі гривень. У це важко повірити. А вижити на такі гроші взагалі неможливо. Щоб зняти поганеньку квартиру у Львові, він має щомісяця платити півтори тисячі гривень. Як правило, у нього вже народжуються діти. Дружина не працює. Щоб прогодувати себе і сім’ю, йому, в кращому разі, залишається 500 гривень. За своїм статусом офіцер не має права (та й, за усього бажання, не має часу) займатися бізнесом. Тож будь-яких додаткових заробітків не має. Зважте при цьому, що військова людина добровільно відмовляється від багатьох речей, у неї безліч обмежень, зобов’язань. Військовослужбовця у будь-який момент можуть зірвати з місця і відправити служити будь-куди. Раніше усі ці недоліки компенсовувалися престижністю служби в армії. Як пожартував один мій знайомий: “Раніше нас дівчата любили, а тепер у дівчат інші цінності, для чого їм хоч і гарний, але бідний офіцер”. За таких реалій в армію нині йдуть хіба що наївні романтики, які швидко “тверезіють”, або ж діти колишніх військових. Хоча нинішнє покоління аж ніяк не порівняти зі старою гвардією, яка направду думала спочатку про Батьківщину, а потім про себе... Не думає влада і про патріотичне виховання молодого офіцера. Він, по суті, кинутий напризволяще. Про квартири військовослужбовцям останніми роками взагалі не згадують. Тому більшість офіцерів ледь зводять кінці з кінцями, проклинаючи той день, коли вирішили присвятити себе служінню Вітчизні. І чекають лише на закінчення контракту.

Рік тому, напередодні Дня Збройних сил, президент пообіцяв військовим з Нового року підняти зарплату. Минув Новий рік, потім місяць за місяцем, а про обіцянку вже ніхто й не згадував. Влітку знову пообіцяли, але підкинули грошенят лише військовослужбовцям Повітряних і Військово-Морських сил. А найчисельніший особовий склад, Сухопутні війська, знову годують черговими обіцянками. Цього разу обіцяють з першого січня збільшити посадовий оклад на 35% та підвищити доплату за військове звання.

Зараз в Адміністрації президента лежить розроблена Міністерством оборони програма реформування Збройних сил. По суті, вона зводиться до тотального скорочення (“оптимізації”) чисельності ЗСУ протягом п’яти років з 200 тисяч до 70 тисяч осіб. При цьому жодних соціальних гарантій (наприклад, першочергове надання житла) звільненим офіцерам не передбачено. Принаймні вони про це нічого не знають і, за великим рахунком, ні на що не сподіваються. Якщо злиденний рівень зарплат офіцерам залишиться на тому ж рівні, то не потрібно буде жодних концепцій і реформ. Армія розвалиться зсередини, залишивши по собі купу металобрухту, який підприємливе армійське керівництво ще зможе комусь продати...