Вчасно зрозуміли, що амбіції без амуніції...
14 жовтня у Києві, на другому етапі ХІХ з’їзду Української платформи «Собор», було прийнято рішення відкликати своїх кандидатів у народні депутати, що балотуються за партійним списком. Нагадаю, на першому етапі з’їзду 4 серпня Українська платформа «Собор» висунула свій виборчий список, сформований без участі політиків (у ньому — 59 прізвищ, очолювали список письменники та видавці брати Капранови).
Тоді ж партія зобов’язалася відкликати свій виборчий список, якщо за станом на День Покрови (14 жовтня) соціологічні опитування не гарантуватимуть їй подолання виборчого бар’єра. Дива не сталося, до п’ятивідсоткового бар’єра політична сила так і не наблизилася...
«Ми вважаємо таке рішення єдино правильним в умовах, що склалися. Ми упевнені: головне, що відрізняє справжніх державних діячів від політиканів і політичних лихварів, — це їхня відповідальність перед країною і народом. Ми віримо, що наш народ обов’язково зрозуміє і оцінить цю позицію. Це рішення дозволить уникнути розпорошення і перетікання голосів на користь Партії регіонів та її сателітів. Адже голос навіть одного депутата може бути вирішальним при протягуванні владою так званих конституційної та інших антинародних реформ, які загрожують самому існуванню України», — наголосили делегати партійного з’їзду і закликали своїх, нехай і нечисленних прихильників, підтримати на виборах опозицію.
На тлі резонансних “знімальних” з’їздів “Удару” та “Батьківщини” ця подія залишилася малопоміченою і недостатньо, як на мене, оціненою. Звичайно, від самого початку участь “Собору” у перегонах виглядала як своєрідна авантюра, хоча у списку зібралися справді авторитетні, не скомпрометовані люди. Ось тільки не до кінця була зрозуміла їхня мотивація та мета, що закономірно викликало різноманітні припущення. Але, до честі “Собору”, на відміну від Ющенка з його “Нашою Україною”, вони під час кампанії не працювали на владу, не паплюжили опозицію. Тому, попри відсутність шансів на проходження у парламент, зуміли зберегти обличчя. А те, що знайшли в собі сили зійти з дистанції та вчасно знятися з перегонів, свідчить про певну мужність та неабияку відповідальність.
Шкода, що іншим невдахам, які не мають жодної політичної перспективи, бракує тверезості та сили волі визнати свою парламентську неспроможність. За великим рахунком, для багатьох політиків та партій, які вв’язалися у виборчу кампанію через надмірні, часто неадекватні амбіції, вміння вчасно піти дає шанс на майбутнє. Вони знімаються не так заради когось (бо їхні мізерні відсотки не грають принципової ролі), як насамперед заради себе, заради того, щоб потім не було боляче і соромно. Просто вчасно себе рятують від ганьби. Але, на жаль, часто самолюбні, самозакохані політики навіть на такий вчинок не здатні. Бо вміння гідно програти часто є запорукою виграшу у перспективі.
