Передплатити Підтримати

Зарплата окрилює, соціальна допомога – принижує...

В Україні заробітна плата та соціальні виплати майже зрівнялись. За даними Держстату, у структурі доходів українців зарплата займає 41,9%, а соціальні допомоги та інші трансферти — 40,2%. При цьому майже третина українців перебуває на межі бідності. Чому ж нам так мало платять та виділяється так багато “допомог”?

Річ у тім, що зарплата — це не просто гроші. Для кожного з нас це джерело самостійності та віри у власні сили. Адже зарплата є таким різновидом коштів, якими кожен з нас розпоряджається на свій розсуд, незважаючи на жодні вказівки і приписи. Що більші у нас зарплати, то більше ми самі собі господарі. Отож тим, хто хотів би маніпулювати нами, вигідно тримати нас на малих зарплатах, а по можливості — й взагалі без них.

На відміну від зарплати, соціальна допомога є джерелом нашої залежності. Зарплата звільняє й окрилює. Соціальна допомога — прив’язує й принижує. Чим більша соціальна допомога, тим вужче коло наших можливостей, тим більше умов і приписів, які тиснуть на нас. Навіть найменша допомога нав’язує нам безліч умов.

Мало замислюємось над тим, що зарплата є також одним із засобів перерозподілу національного багатства між усіма сторонами, які брали участь у його створенні, — роботодавцем, найманим працівником і державою. У ЄС, США, Канаді, Японії, деяких інших країнах частка зарплати у вартості продукту або послуги становить від 42 до 65 відсотків. У науко- та інтелектуалоємних галузях (сфера наукових досліджень, проектно-конструкторська діяльність, ІТ-технології) вона ще вища — 75-85%. У структурі вартості продукції в Україні зарплата займає лише 6%. Це означає, що держава і нинішні роботодавці залишають працівникові право лише на 6% створеного його працею національного багатства. Решту — 94% щорічного ВВП — вони правдами і неправдами залишають собі. Збільшення частки зарплати у вартості кінцевого продукту або послуги означатиме перегляд принципів і механізму перерозподілу національного багатства. Але багатства просто так не віддають. Тому у найближчій перспективі збільшення розмірів зарплат до європейського рівня очікувати не варто. Єдине, на що можна розраховувати, — щорічне їх індексування у ме­жах рівня інфляції, та й то офіційної, а не реальної. Політика обмеження частки зарплати у структурі доходів населення проводиться насамперед для того, щоб тримати його на межі бідності. Бідними людьми, зануреними у повсякденні клопоти про хліб насущний, легше управляти.