Загадкового Сфінкса в Ґізі «вирізьбив» вітер?

Науковці з Лабораторії прикладної математики Університету Нью-Йорка (США) вирішили перевірити теорію, сформульовану понад 40 років тому. Згідно з тією гіпотезою, головним скульптором статуї Великого Сфінкса у Ґізі поблизу Каїра (Єгипет) був… пустельний вітер. А пізніше люди лише додали певні деталі, аби творіння вітру остаточно набуло рис міфічної істоти… Математичне моделювання підтвердило: усе це цілком імовірно.

Теорію про те, що саме ві­тер «вирізьбив» Велико­го Сфінкса, було вперше представлено 1981 року — у ви­данні Smithsonian Magazine. Ав­тор гіпотези, єгипетсько-аме­риканський геолог і дослідник космосу Фарук Ель-Баз, спи­рався на роботи геолога Ро­нальда Ґрілі. Той ставив екс­перименти в аеродинамічній трубі, щоб з’ясувати, які геоло­гічні структури може формувати у пустелі вітрова ерозія.

Ель-Баз тоді припустив, що у створенні Сфінкса найголовні­шу роль відіграв пустельний ві­тер. А люди, мовляв, лише доро­били розпочату вітром справу… Згідно з пресрелізом Універси­тету Нью-Йорка, проведений нещодавно експеримент дово­дить: гіпотеза Ель-База може бути правдою.

Дослідники з Університе­ту Нью-Йорка розробили ма­тематичну модель, яка відтво­рила ландшафтні умови, що існували у тому регіоні близь­ко 4500 років тому. (Саме тоді, припускають археологи, у Ґізі з’явилася вапнякова статуя Ве­ликого Сфінкса). Математична модель дозволила вченим про­вести експеримент, під час яко­го вони встановили, як саме ві­тер може впливати на елементи пустельного ландшафту.

«Лабораторні експеримен­ти показали: напрочуд схожі на сфінксів ландшафтні фор­ми справді можуть утворювати­ся внаслідок ерозії, спричиненої швидким потоком пустельного вітру», — зазначив один із авто­рів дослідження Лейф Рістроф.

Під час експерименту дослід­ники створили глиняні моделі яр­дангів — природних форм рельєфу з ущільненого піску, що поста­ють під впливом вітру на відкри­тих пустельних теренах. А потім науковці піддали моделі ярдангів впливу струменя води, який імі­тував вітер. І виявилося, що під впливом текучої води ярданги по­чали набувати рис… левів. «У пус­телі є природні ярданги, що ви­глядають як сидячі або лежачі тварини з піднятою головою», — нагадав Рістроф у розмові зі CNN.

Утім, у старої-нової теорії є й противники. Зокрема, з тим, що Великий Сфінкс виник унаслі­док ерозії ярдангу, категорично не погоджується єгиптологиня з Американського університету в Каїрі професорка Саліма Ікрам.

«Після того, як Великий Сфінкс був вирізьблений, при­рода, безумовно, вплинула на його вигляд, — розповіла CNN Ікрам. — Але малоймовірно, що первісна форма постала саме з ярдангу: він зазвичай форму­ється з глини, а тут маємо вап­няк. Крім того, на Сфінксі є чис­ленні сліди розколювання й обробки каменю».

Зрештою, певного впливу людей на зовнішній вигляд Ве­ликого Сфінкса не заперечу­ють і автори нового досліджен­ня. «Ніхто не стверджує, що ця статуя повністю створена при­родою, або що це повністю ру­котворна статуя, — наголосив Рі­строф. — Питання у тому, якою мірою те, що бачимо, було ство­рено природним шляхом, а якою мірою потім було змінено людьми. Наше дослідження по­казує, що велика частина осно­ви, голови, шиї і лап Сфінкса могла бути сформована приро­дою — унаслідок ерозії».

…Великий Сфінкс у Ґізі - аж близько 20 метрів заввишки, вирізьблений із цілісного шмат­ка вапняку. Хто саме й навіщо створив (навіть якщо тільки під­правив роботу вітру) цю гігант­ську фігуру? Це досі залишаєть­ся загадкою… Багато хто вірить, що не обійшлося без втручан­ня інопланетян. Мовляв, жителі Стародавнього Єгипту не мали для того відповідних технічних засобів… Чи все-таки пустель­ний вітер?