Чарльз ІІІ: «Це розмова, час якої настав»

Свою резонансну заяву, пише The Daily Mail, король Великої Британії зробив після того, як The Guardian оприлюднила документ, що свідчить: один із попередників Чарльза ІІІ, Вільям ІІІ (Оранський), мав акції Royal African Company, яка торгувала темношкірими рабами. Чи допускає Чарльз ІІІ виплату королівською родиною репарацій або пожертв благодійним організаціям — якщо інформація про зв’язки монархії з работоргівлею підтвердиться? За інформацією The Daily Telegraph, речник Букінґемського палацу сказав, що наразі ці розмови є «спекуляціями» (перш ніж прийняти рішення, король чекає на результати історичних досліджень), але виключати такий розвиток подій не можна.

Датований 1689 роком документ, який оприлюднила The Guardian, виявила в імперських архівах історикиня зі США Брук Ньюман. Документ свідчить, що багатий торговець Едвард Колстон, керівник Королівської африканської компанії, яка заробляла на торгівлі рабами, передав її акції вартістю 1000 фунтів тодішньому британському монарху Вільяму ІІІ Оранському.

Із архівного документа випливає, що Вільям ІІІ володів акціями Королівської африканської компанії якраз тоді, коли будував у Лондоні Кенсінгтонський палац, який пізніше став офіційною резиденцією принца й принцеси Вельських. (Під час довгих років правління королеви Єлизавети ІІ титул принца Вельського належав Чарльзу, а принцесою Вельською була його перша дружина, загибла в автокатастрофі принцеса Діана).

Як нагадав Букінґемський палац, у жовтні 2022 року стартував «незалежний дослідницький проєкт, що вивчає зв’язки між британською монархією і трансатлантичною работоргівлею — наприкінці 17-го й протягом 18-го століть. Королівська родина підтримує це дослідження, надаючи доступ до королівської колекції і королівських архівів».

Про важливість «відкритості» Британії щодо її ролі у работоргівлі Чарльз говорить не вперше. «Я не можу описати глибину мого особистого жалю через страждання стількох людей, — заявив, зокрема, тоді ще принц Чарльз 2022 року, звертаючись до лідерів Співдружності Націй на її саміті у Кіґалі, столиці африканської Руанди. — Коріння нашої сучасної Співдружності сягає глибоко у найболючіший період нашої історії. Якщо хочемо будувати спільне майбутнє, що принесе користь усім нашим громадянам, ми повинні знайти нові способи визнати наше минуле. Це розмова, час якої настав».

2018 року, під час поїздки до африканської Ґани, Чарльз також говорив про «жахи» работоргівлі. Принц тоді відвідав замок Осу, де утримували африканських невільників перед тим, як везти їх через Атлантику. «У замку Осу для мене було особливо важливо… щоб я визнав найболючішу главу у відносинах Ґани з націями Європи, у тому числі зі Сполученим Королівством, — наголосив Чарльз. — Жахлива жорстокість работоргівлі й неймовірні страждання, яких вона завдала, залишили незмивну пляму в історії нашого світу. Хоча Велика Британія може пишатися тим, що пізніше стала лідером у скасуванні цієї ганебної торгівлі, ми усі відповідальні за те, аби жахіття рабства ніколи не були забуті».

«Трансатлантичну работоргівлю започаткували португальські торгівці, що облаштували 1492 року в Ельміні її перший постійний пункт в Африці на південь від Сахари, — нагадує Рорі Тінґл у The Daily Mail. — Згодом работоргівля перейшла у руки голландців, а потім англійців… Європейські торгівці вирушали до західного узбережжя Африки з промисловими товарами, які обмінювали на людей, захоплених африканськими торгівцями. Потім купці з Європи перетинали Атлантичний океан кораблями, набитими рабами… Умови для них були настільки жахливими, що багато невільників не витримували тієї подорожі… Тих, що вижили, відправляли працювати на плантації на терени сучасних США, країн Карибського басейну й Південної Америки, аби раби вирощували цукор, каву й тютюн — для споживачів у Європі.

До 1660-х років участь Британії у цій торгівлі зросла — як відповідь на потребу в робочій силі для вирощування цукру на Барбадосі й інших британських островах Вест-Індії. Кількість рабів, яких вивозили з Африки на британських кораблях, становила в середньому 6700 на рік. Через століття Британія була лідером серед країн Європи, що займалися работоргівлею. Із 80 тисяч африканців, яких щороку перевозили у кайданах до Америки, 42 тисячі перевозили британські кораблі.

Власники плантацій часто були жорстокими наглядачами, які змушували рабів працювати без відпочинку протягом багатьох годин, за мізерну пайку. Ті власники (часто молодші сини британських аристократів, які перетнули Атлантику, щоб розбагатіти після того, як гроші батьків перейшли їхнім старшим братам) заробили статки, які багато хто з них використав на спорудження розкішних будинків у сільській місцевості Англії.

Але наприкінці 18-го століття у Британії пролунали перші заклики до повного скасування рабства… Цей рух очолив незалежний член парламенту Вільям Вілберфорс, який… протягом 18 років регулярно вносив у парламент пропозиції щодо скасування рабства… 1807 року Вілберфорс розробив Закон про работоргівлю, який остаточно скасував її у Британії. Однак той закон не звільнив тих, що вже були рабами. І лише 1833 року ухвалили інший закон, який надав свободу всім рабам у Британській імперії".

Як повідомляє Daily Telegraph, Чарльз III не виключає виплати репарацій за колишні зв’язки королівської сім'ї з работоргівлею. Хоча видання пише, що король ніколи не заявляв про свої особисті погляди щодо таких репарацій, The Daily Telegraph нагадує: у своїй торішній промові на саміті Співдружності Націй у Руанді Чарльз високо оцінив спосіб, у який Канада досягла прогресу в примиренні зі своїми корінними жителями.

Тим часом The Daily Mail припускає: вищезгадані історичні дослідження можуть відкрити шлях до позовів щодо компенсацій — не лише від королівської родини, за ймовірні зв’язки з работоргівлею, а й від британського уряду, за політику колоніалізму… Водночас The Daily Mail наводить думки експертів, які вказують на необґрунтованість імовірних позовів.

«Близько 1770 року тільки три відсотки британської економіки мали якийсь зв’язок із работоргівлею, — розповів GB News історик, дослідник монархії Рейф Гейдель-Манку. — А відтак цей міф, який ми зараз чуємо, — що імперія, промислова революція і багатство монархії були побудовані на рабстві, — є нісенітницею».

Своєю чергою, історик Ендрю Робертс зазначив, що британська королівська родина походить від Ганноверської династії, яка правила з 1714 року, тож Віндзорам не можна закидати гріхи попередніх династій. «Немає підстав звинувачувати Чарльза III через вчинки Чарльза II», — вважає Робертс.