Передплата 2024 «Добра кухня»

У Ченстохові й Вадовіцах поляки моляться за мир в Україні

Враження журналістки «ВЗ» від подорожі до міст, у яких жив і служив Папа Римський Іван Павло ІІ

Пригадую, у червні 2001 року приїзд Папи Римського Івана Павла ІІ до Києва і Львова сколихнув усю Україну. 23 червня 2001 року Іван Павло ІІ, вийшовши з літака у Борисполі, встав на коліна і поцілував українську землю. Цей його жест не був унікальним. Так він робив під час кожної пастирської подорожі у кожному місті і у кожній країні. Іван Павло ІІ молився за мир в усьому світі. І, мабуть, навіть припустити не міг, що через 21 рік Україну, яку Святійший Отець так щиро любив, російський окупант закидуватиме бомбами. А його рідна Польща не лише допомагатиме українцям продуктами і одягом, а й даватиме прихисток нашим біженцям.

Щоб побачити, як живеться українським біженцям у Польщі, журналістка “ВЗ” поїхала до сусідньої країни. Але саме у ті містечка, які пов’язані з Іваном Павлом ІІ, – у його рідне Вадовіце, Ченстохову, Кальварію Зебжидовську і, звісно, Краків. Тут колись молився понтифік, тут моляться за мир в Україні поляки, тут молилися за нашу перемогу і ми.

Зізнаюсь, коли побачи­ла у соцмережах, які черги на українсько-польському кордоні, бажання їхати відпало. Мій страх підтвердився, коли, під’їжджаючи до Краковця, по­бачила довжелезну чергу з авті­вок та великих автобусів. Неві­домо, чи за добу ми б пройшли. Але нам пощастило, бо групу журналістів і блогерів прикор­донна служба пропустила поза чергою. А вже на польській те­риторії, минувши пункт пропус­ку “Корчова”, ми всі припали до вікон – такої черги з автівок, які їхали в Україну, я не бачила ніколи... Наш водій Володя пояснив, що це – “гонщики”, які придбали машини і женуть для себе чи на продаж. І у тій самій неймовірній черзі – волонтери, які женуть ма­шини для потреб армії... А вже за кілька хвилин мені прийшло смс-повідомлення: “Втікаєш від ві­йни в Україні – Польща гарантує тобі захист” (і адреса польського сайту, куди можу звернутися по допомогу). Ні, я не тікаю, але за турботу – дякую.

Уже вранці ми були у Ченсто­хові – містечку, що є гордістю поляків і яке входить до Всес­вітньої спадщини ЮНЕСКО. Ще здалеку, під’їжджаючи до Чен­стохови, побачила 106-метро­ву дзвіницю католицького Яс­ногорського монастиря. Цей монастир відомий на увесь світ тим, що у ньому зберігається найвеличніша реліквія, чудот­ворна Ченстоховська ікона Бо­жої Матері (Матки Боскої Чен­стоховскої). Ікона має ще одну назву – Чорна Мадонна. Вона єдина така у світі, а “чорною” її називають через темний лик Богоматері.

За легендою, майбут­ній євангеліст Лука під час свого перебування у Наза­реті відвідав оселю Марії і Йоси­фа. Скромна вечеря господарів настільки вразила Луку, що він, не втримавшись, тут же на столі з дощок намалював Богороди­цю разом із Немовлям Ісусом. Через багато років ікону Бого­матері передали імператору Костянтину, її зберігали в одно­му з християнських храмів міста Константинополя. На службі в імператора у ті роки був галиць­кий князь Лев. Невідомо, за які саме заслуги, але Чорну Мадон­ну імператор особисто подару­вав князеві. Князь Лев привіз святиню у рідну Галичину, ще­дро прикрасив її золотом та ко­штовностями і подарував церк­ві у Белзі.

Коли опольський князь Вла­дислав Опольчик став прави­телем Галицького князівства, йому добрі люди донесли про чудодійну ікону. Вирішив князь особисто переконатися в її мо­гутності. Образ Богоматері з Немовлям вразив його настіль­ки, що Опольчик вирішив за­брати її до себе на батьківщи­ну. Коли ікону зняли з церковної стіни і поклали у карету, коні не могли рушити з місця. Владис­лав присягнув, що буде покло­нятися цьому образу до кін­ця своїх днів і збудує величний храм у тому місті, яке Мати Божа сама собі вибере. Обрала Чен­стохову... За легендою, саме так чудодійна ікона Богородиці з Ісусиком відтоді “оселилася” у Ченстоховському костелі й ста­ла одним із головних релігійних атрибутів Польщі.

Щодня тут справжнє палом­ництво – люди з’їжджаються з усіх куточків Польщі й з-за кор­дону просити у Богородиці здоров’я. Ми ж прийшли, щоб попросити у Матері Божої за­ступництва для наших захисни­ків і перемоги. У своєму казан­ні ксьондз сказав: “Молимося за Україну та її народ, за волю і мир”. І запросив вірних на Ве­чірню – сказав, що вся Служба буде присвячена молитві за мир в Україні.

Біля вівтаря, де встановлено Богоматір з Ісусом, є малень­кий коридорчик. Вірні можуть на колінах пройти навколо цьо­го вівтаря, покаятися у гріхах і попросити у Всевишнього та Його Матері здоров’я для себе і своїх рідних. Коли я на колінах йшла святим місцем, по моєму тілу, здавалося, бігали мураш­ки від величі і енергетики цьо­го святого місця. Передати це відчуття словами неможливо... Кожен, хто опиняється тут, від­чуває особливий приплив сил і одухотворення.

Коли вийшли з храму, почу­ла, як жінка пояснювала сво­їй доньці-школярці: “Ми маємо тут молитися. Це святе місце. Аби швидше усе закінчилося, і ми повернулися додому”. Як з’ясувалося, жінка зі Санжарів на Харківщині. До Польщі приї­хала півтора місяця тому. Каже, ніколи б не поїхала з дому, але донька має панічний страх. Чо­ловік – на війні, а вона щодня приходить сюди просити у Чор­ної Богородиці, щоб залишився живим. Запитала, як їх прийма­ють поляки? “Це святі люди, – каже Світлана. – Але я дуже хочу повернутися додому”. За сло­вами Світлани, вона би могла залишитися у Польщі й працю­вати. Але її дім в Україні.

Ще одне маленьке містечко, з населен­ням близько п’яти тисяч осіб, давно стало відомим па­ломницьким центром – Каль­варія Зебжидовська. Саме тут з’явився у ХVІІ столітті знамени­тий Монастирський комплекс. Краківський воєвода Микола Зебжидовський, який зумів роз­гледіти у навколишньому ланд­шафті подобу Єрусалима, ви­рішив створити цю святиню. Спочатку збудували монастир і костел для монахів-бернардин­ців, а потім об’єкти, що нагаду­вали єрусалимські. Наприклад, одна з гір стала Голгофою, інша – Оливковою, а ріка стала пото­ком Кедрон... Сорок каплиць і костелів “розляглися” на пагор­бах і в долині потоку – на площі 160 гектарів. Це незвичне місце – святиня культу Діви Марії, збу­дована за зразком Хресної до­роги в Єрусалимі. За кількістю паломників ця святиня поступа­ється лише Ченстоховській.

Монастирський комплекс Кальварія Зебжидовська. Фото автора
Монастирський комплекс Кальварія Зебжидовська. Фото автора

У костелі є ікона Божої Ма­тері з Немовлям, до якої прихо­дять і приїжджають молитися не лише зі всієї Польщі, а й з інших країн. Уже понад триста років у Страсний тиждень у Кальварії Зебжидовській проходять Гос­подні містерії, що відтворюють Муки Господні. Богослуження починається за тиждень перед Великоднем, у неділю, входом Ісуса Христа у Єрусалим. Куль­мінаційний момент відбуваєть­ся у Чистий четвер і Страсну п’ятницю, коли відображають­ся останні дні життя Христа. У цьому величному дійстві беруть участь тисячі паломників.

Цю історію, а також про те, що у монастирі на сьогодні є сто біженців з України, нам роз­повів монах. За його словами, цього року вперше у монастирі святкували два Великодні – 17 і 24 квітня. А ще біженці просять про екскурсію – пройти доро­гою Ісуса Христа. “Ми їх попе­реджаємо, бо треба пройти аж сім кілометрів за п’ять годин. Це важкий шлях, але дехто цього дуже потребує”.

Попри те, що вдень стеж­ками Ісуса проходять кіль­ка груп, ми пішли до ав­тобуса, оскільки треба було встигнути у Вадовіце. Це місто, в якому народився і провів ди­тячі роки майбутній Папа Рим­ський Іван Павло ІІ – Кароль Войтила.

Попри те, що у Вадовіцах жи­вуть лише 20 тисяч осіб, жит­тя тут вирує. Основним джере­лом доходів міста Вадовіце є туризм – щороку сюди приїж­джають чимало людей, які ба­жають відвідати місто, де наро­дився Святійший Отець. Кому пощастить, той має можливість відвідати музей Папи, який від­крили на честь 64-ї річниці з дня народження понтифіка, 18 трав­ня 1984 року, – у будинку, де він народився і де минуло його ди­тинство. За музеєм доглядають черниці, і деяким туристам вка­зують на те, що одяг має відпо­відати місцю, в яке вони при­йшли.

Навіть вітрини магазинів оформляють у синьо-жовтих тонах – на знак підтримки України. Фото автора
Навіть вітрини магазинів оформляють у синьо-жовтих тонах – на знак підтримки України. Фото автора

Окрім будинку-музею, у Ва­довіцах є кілька об’єктів, що за­слуговують не меншої уваги. На площі, метрів за двадцять від храму Святого апостола Петра, є цукерня, в якій продають зна­мениті “папські кремувки” – тіс­течка з листкового тіста зі смач­нющим кремом, які у молоді роки любив Папа. Їх продають по п’ять злотих за порцію (май­же 36 грн. – Г. Я.). Народ (зо­крема, чимало українців) си­дить за столиками на вулиці й насолоджується не лише смач­нющим десертом, а й спокоєм, який панує у Вадовіцах…

Читайте також: «Максим іноді ображається, бо дехто дає кошти, а від лимонаду відмовляється»

(Редакція газети “Високий Замок” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-тур” за органі­зацію подорожі).

Схожі новини