Чому заможні? Бо економні

Жителі чеської столиці Праги грошей на вітер не викидають. Хіба на пиво...

Давно чула, що Прага — це місто-казка. Чула, але не бачила. У Празі побувала вперше. У тому, що гарнішого міста у Європі годі знайти, переконалася на власні очі.

Прага нас зустріла гостинно — світило сонечко, ніби запрошувало у місто з золотими куполами. Прагу полюбити може будь-хто, а що вже казати про львів’ян, коли це старовинне місто багато у чому нагадує мій рідний Львів з його вузенькими вуличками, крамничками, барами і ресторанами, що понатикувані на перших поверхах житлових будинків. Єдине, чого у нас нема, — ріки, через яку простягнувся величезний Карлів міст — найстаріший у Європі. Життя тут не завмирає ані на хвилину. Щодня на Карловому мосту можна побачити художників, які за 10 євро намалюють ваш портрет, і музикантів, які виграють не лише сучасну, а й класичну музику, а за ваші гроші і на ваше замовлення “збацають” будь-яку “гопанку”.

Довжина моста 520 метрів, з обох боків його прикрашають 16 скульптур, біля яких стають до знимки туристи. А ще на Карловому мосту всі загадують бажання. За легендою, у ХІV столітті король Карл ІV перед будівництвом мосту звернувся до астрологів. Вони вирахували, у який рік, день і годину треба починати будівництво, щоб міст стояв вічно. Бо два попередні мости, які будували жителі, щоб з’єднати лівий і правий береги Влтави, змивала повінь. Карл ІV дочекався того часу, який вирахували астрологи, і заклав перший камінь у 1357 році. Досі Карлів міст не потребує ремонту, його лише зрідка реставрують.

Серед скульптур, що стоять на сторожі мосту, є одна, що виконує бажання. Це статуя священика Яна Непомуцького. Туристи до блиску натерли бронзову фігурку. А посередині моста є місце, з якого святого Яна Непомуцького скинули в ріку. На парапеті мосту — бронзова фігурка святого і п’ять зірок навколо голови. Треба прикласти пальці правої руки на зірки, а ліву руку — на ноги святого. Щоб бажання здійснилося, воно має бути тільки одне і нематеріального характеру. За словами гіда, дівчата, які хочуть вийти заміж, просять у Яна Непомуцького допомоги і до року йдуть під вінець.

Вуличні музиканти заробляють на життя не лише на Карловому мосту. У центрі на головній площі столиці їх стільки, що здається, ніби потрапляєш у класи консерваторії — там звучить скрипка, під боком гітара, з іншого боку піаніно, а зовсім поруч грає квартет.

Здивувало мене, що у центрі європейської столиці можна побачити жебраків, які просять гроші. Але відрізняються від наших тим, що стоять у дивній позі: на колінах і ліктях з простягнутими долонями, а голова опущена до землі. Гід пояснив, що це вони так ховають від сорому обличчя, бо кожен непрацюючий отримує від держави непогану допомогу, тож жебракувати цим людям не треба. Хіба що заробити кілька крон на зайвий бокал пива.

Якщо ви побували у Празі і не скуштували там їхнього пива — змарнували поїздку. Пиво у Празі — найкраще у світі. Про нього можна писати цілі поеми, оспівувати у піснях. Але про цей смаколик напишу у наступному репортажі. Бо пиття пива у Чехії — не лише насолода, а цілий ритуал. П’ють пиво не лише чоловіки, а й жінки. І це не вважається ознакою алкоголізму, коли чоловік випиває п’ять і більше бокалів. Але п’ють його у барах і на літніх терасах ресторанів. Зате жодної людини я не побачила, щоб йшла по вулиці і хлебтала пиво з пляшки, як прийнято у нас. Отримувати насолоду від цього бурштинового напою нам ще у чехів треба повчитися!

Дозволити собі випити за день 5-6 бокалів пива по 8-10 крон (один євро — 27 крон. — Г. Я.) може будь-який пересічний чех. Середня місячна зарплата 900 євро. Продавець у магазині заробляє найменше — 600 євро. Оплата комунальних послуг також в усіх різна. Все залежить від району проживання, від кого берете світло, газ і воду.

Економити у чехів нам треба повчитися. Вони не розкидаються грошима наліво-направо. Подарунки на дні народження, Різдво, Миколая... Та хто би на то тратив гроші?! А якщо не даруєте нікому подарунка, то й “виставляти” імениннику нема за що. Якщо вирішили відсвяткувати свій день народження у барі чи ресторані і хочете когось запросити — прошу дуже. Найбільше, що іменинник може запропонувати гостям, — бокал пива на вибір. А все решта гість собі замовляє сам за свої гроші. Посиділи, попили пива і розійшлися. На релігійні свята також ніхто не робить подарунків. Бо Чехія на 80 відсотків — країна атеїстів. Є у Празі дуже багато храмів, однак більшість з них або стала музеями, або пустує. Є кілька діючих католицьких церков і кілька протестантських. Церковних шлюбів чехи не визнають. Та й небагато пар узаконюють свої стосунки у муніципальній службі. Вони люблять свободу. Живуть на віру, а штамп у паспорті, вважають, нікому не потрібний зайвий клопіт.

Якщо вже вирішили узаконити стосунки, пишних весіль не справляють. Найбільша кількість весільних гостей з боку і молодої, і молодого — 12 осіб. Уся процедура, розписка і обід, триває не більше чотирьох годин. За бажання, наречена одягає шлюбну сукню і вельон, які бере напрокат. Молодята їдуть реєструвати шлюб — і відразу у ресторан обідати. Там за рахунок новоспеченого подружжя гостей частують повноцінним обідом з трьох страв: перше, друге і “кампот”. І, звичайно, пиво. За чотири години молода має повернути сукню у прокатний пункт, тож треба розходитися.

Наш гід Майя, яка народилася у Дубні Рівненської області і вийшла кілька років тому заміж за чеха, розповідала, що її чоловік ніяк не міг зрозуміти, для чого вона запрошує на їхнє весілля 100 осіб. Правда, їй вдалося вмовити коханого і запросити 50. Грошей у конвертах на весіллі ніхто не дарує. Найкращий подарунок — порожня скарбничка у вигляді свинки. Мовляв, молодята туди самі мають собі назбирати грошей. Можуть подарувати тостер або мікрохвильовку, іноді навіть вживану і не завжди вимиту. Коли Майя повезла свого чоловіка у Дубно на українське весілля, він був шокований кількістю гостей, напоїв і наїдків на столах, а після третього стакана оковитої його вже треба було виносити, бо чехи, як з’ясувалося, пити не вміють... Тому і не п’ють.

Нема у них і таких пишних похоронів, як у нас. Якщо людина помирає, її забирає спеціальна служба. Коли тіло буде готове до кремації, а може минути і два-три тижні, телефонують родичам. Призначають певну годину і день, коли можна попрощатися з... урною. Священик відправляє коротку молитву, ще кілька слів можуть сказати родичі або близькі померлої людини. Ніяких поминальних обідів ніхто не готує. Не прийнято тут поминати небіжчика на дев’ятий і сороковий день.

Не викидають зайвих грошей і на власний транспорт. Машини у чехів здебільшого їхні рідні — “Шкоди”. Все у Празі просто і максимально зручно для людей. Трамваї і метро працюють з 4-ї ранку до 24-ї. Курсує транспорт і вночі, але з більшим інтервалом. Чехи вважають своїм головним видом транспорту трамваї. Поїздка оплачується залежно від часу їзди. Скажімо, ваша подорож має тривати не більше 30 хвилин, то купуєте квиток за 24 крони і можете проїхати двома чи трьома різними трамваями з пересадками (якщо встигнете. — Г. Я.). За проїзд тривалістю півтори години доведеться викласти 32 крони, а на добу можна придбати талончик за 110 крон.

Та найбільше, що я оцінила у Празі, — президентський палац. Про те, що він дуже гарний, — годі й казати. Головне його достоїнство — він доступний і чехам, і гостям. Новий Королівський палац — офіційна резиденція президента Чеської Республіки, розташований на території Празького Граду. Перед воротами стоїть президентська варта, з якою можна сфотографуватися. Можна підійти і до дверей, якими заходить президент, і навіть потриматися за ручку. Коли президент їде зі свого заміського будинку на роботу, ніхто не перекриває вулиць, не супроводжує його машину “весільний” кортеж з мигалками. На певній віддалі за президентською машиною їде одна поліцейська. Про всяк випадок.

P. S. За організацію поїздки редакція “ВЗ” завдячує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур”.