Адам Міцкевич чи Адамус Міцкевичус?

“Литво, Вітчизно моя!” — так починається найбільш відома польська національна епопея, “Пан Тадеуш” Адама Міцкевича. Це чи не найважливіший твір, який обов’язково мусить прочитати кожен польський школяр. Як це не дивно, саме у романтичному підході польської системи освіти можна знайти першоджерело нинішніх польсько-литовських суперечок. Поляки часто дивляться на сучасну Литву так, ніби це історичне Велике Князівство Литовське, та не можуть зрозуміти, що часи нині інші... З литовського боку не краще: антипольськість там досі ґрунтується на уявленнях родом із 20-х років минулого століття. Тоді Польща забрала у Литви Вільнющину...

Теперішні польсько-литовські відносини важко назвати добрими. На тлі упереджень між поляками та литовцями польсько-українські суперечки довкола Волинської трагедії та акції “Вісла” можна вважати дрібними. Навіть радикальні “кресові” середовища у Польщі підкреслюють, що українці — більш прихильні до Польщі, ніж литовці... Водночас мій особистий досвід перебування у Вільнюсі та сусідніх регіонах Литви дає підстави для інших оцінок. Скільки б не говорили у польських ЗМІ про “антипольських литовців”, а в Литві ледь не всі без проблем переходять на польську мову, цілком нормально ставлячись до туристів із півдня. І це стосується не тільки литовських поляків: у Вільнюсі основи польської мови знають майже всі його жителі (окрім молоді), тоді як етнічних поляків у столиці Литви не більше 20%.

І все ж проблеми залишаються. Кілька місяців тому невідомі вандали двічі знищили польський цвинтар на Росі у Вільнюсі, де, зокрема, є саркофаги Юзефа Пілсудського та інших видатних поляків... А найбільший головний біль — відмова литовської влади погодитися на те, аби литовські поляки писали свої прізвища згідно з правилами польської мови. Тобто щоб Адам Міцкевич міг писатися саме так, а не Адамус Міцкевичус. Проблема залишається невирішеною понад двадцять років. Хоча вже навіть самі литовські націоналісти кажуть, що це — нісенітниця, яка не має жодного значення, окрім символічного. Більш помірковані литовські партії вже давно наполягають: та дозвольте це, хай кожен пише своє прізвище як хоче, Литва від цього не завалиться! Одначе, хоча було кілька моментів, коли здавалося, що справу нарешті залагодять, вирішити її остаточно не вдалося — забракло кількох голосів у парламенті.

У Польщі, своєю чергою, не бракує антилитовських провокацій. На півночі Підляського воєводства є литовськомовна ґміна Пунськ, де, згідно із законом, усі написи подвійні — польською і литовською мовами. Місцеві жителі, поляки і литовці, живуть там як добрі сусіди. Але в середньому кожні три місяці якісь приїжджі скінхеди-націоналісти заливають фарбою литовські написи та виписують антилитовські гасла... Справа потрапляє на перші сторінки газет у Польщі й Литві, і ця популярність спонукає скінхедів до повторення їхніх провокацій. А нещодавно на футбольному матчі у Познані, між місцевим “Лєхом” і вільнюським “Жальгірісом”, з’явився образливий для литовців плакат, повішений польськими фанатами: “Литовський хаме, на коліна перед польським паном”...

Одна з причин таких конфліктів — пересічний поляк ніколи не був у Литві, а пересічний литовець — у Польщі (якщо не рахувати прикордонних Підляшшя і Сувальщини). Хоча литовський кордон можна перетинати без документів і зупинок, поляки до Литви не їздять. Не знаю точної статистики, але можу стверджувати: поляки частіше їздять до Львова, ніж до Вільнюса. Польсько-українські контакти на рівні звичайних людей набагато інтенсивніші, ніж польсько-литовські.