Удар по пам’ятках

Вона розташована в історичному ареалі у буферній зоні в межах території об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — модерністський житловий комплекс з 17 будинків на вулиці Стрийській (занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України). Вже місяць як місто намагається оговтатися від цього удару, докладає зусиль, щоб почати відновлення зруйнованих будівель і допомогти постраждалим мешканцям, зокрема чималі сподівання львівська влада покладає на допомогу від ЮНЕСКО.

«Сучасну споруду такий прямий удар ракети зруйнував би вщент»

Пошкоджені будинки, які примикають один до одного у вигляді кола, будувалися для викладачів Львівської політехніки ще у 1930-ті роки минулого століття. Це був початок великого науково-освітнього проєкту формування корпусів політехніки з виходом на вулицю Стрийська.

«Комплекс з сімнадцяти домів унікальний вже своїм плануванням, вдалим зручним місцем розташування, масштабністю самої забудови, часом постання та виразним лаконічним цілісним стилем. Але аж ніяк не одноманітністю, бо елементи сусідніх будинків відрізняються вікнами, ритмом, входами, висотою й формою даху», — розповідає архітектор Юрій Волощак. За його словами, також тут був створений захищений камерний зелений простір двору, безпечний для дітей. Стіни будинків були дуже якісні й потужні. «Сучасну споруду такий прямий удар ракети зруйнував би вщент, — переконаний пан Волощак.

Після удару, в найбільш уражених будинках пошкоджені або повністю зруйновані перекриття, деякі впали повністю до першого поверху.

Зрозуміло, що при відтворенні будуть вирішуватися інженерні питання, як відновлювати перекриття, у якій формі, яким способом. Принципове архітектурне рішення дасть можливість відновити деякі вже затерті елементи в архітектурі цього будинку.

«Оскільки цей комплекс збудований спеціально як багатоквартирний дім для професорів і доцентів Львівської політехніки, то очевидно, що в першу чергу цей навчальний заклад мав би бути зацікавленим у його збереженні та меморіалізації цього місця, тому що там у міжвоєнний період жило багато видатних науковців. А на фасаді немає жодного позначення про особистостей, котрі там мешкали», — зауважує історик Іван Сварник.

Місто продовжує відновлювальні роботи — до листопада планують перекрити дахи на усіх будинках, де це можливо…

«100 млн грн з міського бюджету виділили на ремонтні роботи. Також очікуємо на допомогу від ЮНЕСКО», — наголосив міський голова Андрій Садовий.

Комплекс будинків планують відновити у тому вигляді, якою пам’ятка постала, на момент завершення побудови. зокрема пластикові вікна, котрі мешканці собі самовільно поставили і які зазнали пошкоджень під час атаки, замінити на дерев’яні.

«Найближчим часом плануємо встановити дерев’яні віконні заповнення замість пошкоджених знищених чи зруйнованих, оскільки це пам’ятка, робитимемо це за запропонованими кресленнями за зразком історичних. Також замінимо конструктивні елементи дахів замість знищених, пошкоджених чи зруйнованих. Ставимо собі за мету доповнити втрачені елементи несучих, самонесучих, огороджувальних конструкцій та перегородок, — розповіла радниця міського голови Львова Лілія Онищенко. — Замість знищених покрівель даху влаштувати металеві профільні покрівельні листи, які є легшими та не спричиняють додаткового навантаження на конструкції будинку, в якості тимчасового накриття, відновити металеві парапети, накриття та відливи карнизів. А замість зруйнованих вхідних дверних блоків в будинки встановити нові за зразком історичних збережених». За її словами, у чотирьох найбільш пошкоджених будинках наразі демонтують аварійні стіни, потім буде опрацьовуватись сам проєкт відтворення.

Через знищені дахи на пам’ятці та періодичне її замокання, їй загрожує подальше руйнування, тому так важливо встановити там навіть тимчасове накриття і терміново проводити ремонтні роботи. Для цього Міністерство культури України разом з міністерством регіонального розвитку розробили постанову, згідно з якою можна дуже швидко юридично проводити роботи на пошкоджених пам’ятках. Раніше процедура розроблення проєктної документації передбачала кілька місяців, і це могло затримати роботи на об'єктах на довго. Тепер складання вихідної документації з усіма видами робіт, погодження і надання дозволів повинно відбуватися у прискореному режимі.

У буферній зоні діє дуже строгий пам’яткоохоронний режим

«Буферна зона ЮНЕСКО — це охоронна зона об'єктів світової спадщини. Вона займає більше тисячі гектарів (понад 2 тис.), сюди потрапляють майже всі пам’ятки Львова. У буферній зоні діє дуже строгий пам’яткоохоронний режим. Зокрема будь-які роботи з будівництва чи реконструкції повинні відповідати вимогам Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, — пояснює Василь Петрик. — Відповідно реконструкція пошкоджених будинків на вул. Стрийській, буде радше відтворенням знищеної частини пам’яток. Звичайно, повідомлять ЮНЕСКО про те, що саме відбувається. А комітет, своєю чергою, привертатиме увагу фондів, які дають кошти на такі роботи». За його словами, проблема в тому, що на час війни основні кошти скеровуються на забезпечення стабілізації знищених пам’яток. Насамперед проводять консервацію, протиаварійні роботи для того, щоб пам’ятка, яка була пошкоджена, ще більше не руйнувалася. Небезпека війни стримує кошти на відбудову пам’яток, тому що існує подальша небезпека повторного нищення пам’ятки. Але, у випадку пам’ятки на Стрийській, оскільки — це житловий будинок і там мешкають люди, місто виділило кошти на її відбудову.

«Львів по суті вперше отримав удар ракетою по пам’ятці. А готувався до цього з перших днів війни, — розповідає начальник відділу містобудівної документації Міністерства культури та інформаційної політики України Василь Петрик. — Небайдужі люди почали шукати якісь засоби, щоб зберегти пам’ятки тому, що тоді ніхто не знав через скільки днів фронт підкотиться до нашого міста і як буде виглядати оборона Львова».

Захищали цінні пам’ятки чи їхні фрагменти мішками, металевими листами, тобто підручними засобами, які можна було купити. За його словами, з ініціативи реставраторів, художників, науковців, Товариства охорони пам’яток, українського ІКОМОСУ тощо спочатку почали закривати щитами вікна там, де були вітражі в церквах, в Успенській церкві, Катедральному соборі, Вірменському соборі та інших об'єктах. Також працівники музеїв почали забезпечувати свої будинки від можливих обстрілів.

«Коли є велика пам’ятка, насамперед захищаються якісь її елементи, найбільш цінні — скульптурні композиції, вітражі. Але цілий об'єкт захистити практично не можливо. В такій ситуації допомогти можуть тільки засобами протиповітряної оборони», — вважає президент УНК ІКОМОС Микола Гайда.

«Цей процес тривав досить довго, спочатку робилося це за приватні кошти, згодом різні фонди почали надавати допомогу, — продовжує пан Петрик. — Відразу виникла ініціатива, щоби оцифровувати пам’ятки». Поняття цифрова спадщина — це культурна спадщина у цифровій формі чи створення електронних копій документів, це також і сам оригінал, який існує у цифровому вигляді. Ідея полягала у тому, що якщо у цінний об'єкт прилетить ракета і він у наслідок цього буде знищений, а втратити його також через інші чинники, такі як пожежа, повінь чи ще якесь стихійне лихо, то маючи оцифрування у майбутньому можна було б відтворити усі втрачені елементи. «Здебільшого обміри пам’яток робилися ще у шістдесятих-сімдесятих минулого століття і вони на сучасному етапі не дають такої точності для їхнього відтворення. За оцифрування взялися різні організації, зокрема така компанія як „Skeiron“. Спочатку вони працювали на волонтерських засадах, потім почали отримувати кошти від міжнародних фондів. Від початку війни на Львівщині вдалося оцифрувати більше двадцяти пам’яток, ще частину на Чернігівщині і Київщині. Цей процес триває досі, але вже повільніше», — пояснює фахівець.

За його словами, коли складали програму оцифрування цінних об'єктів у Львівській області, насамперед враховували розташування пам’яток. Перевагу надавали тим, що поблизу об'єктів критичної інфраструктури чи військових об'єктів тощо. На думку експерта, охопити всю культурну спадщину, звичайно дуже складно. Зокрема житлові будинки не оцифровувалися, бо у Львові нараховується тисячі пам’яток архітектури місцевого значення (біля 2000).

На думку президента УНК ІКОМОС Миколи Гайди, оцифрування пам’яток не панацея, особливо під час війни. «Це складний, дорогий і довгий процес, а під час активних бойових дій, його проводити взагалі не реально. Адже потрібно зафіксувати не лише зовнішній вигляд пам’ятки, але й внутрішній. «Можна це робити, але у мирний час, або там, де відносно спокійно і не часто прилітає», — переконаний він.

Щоб передати свій досвід і допомогти зберегти пам’ятки до Львова приїжджають фахівці з Польщі, зокрема з Національного інституту польської культурної спадщини «Полоніка». Після Другої світової війни наші сусіди змогли відбудувати свої зруйновані міста, зокрема історична стара частина Варшави і Гданську були стерті з лиця землі, у наслідок бойових дій, на понад вісімдесят відсотків. Старе місто Варшави, після його майстерної відбудови, став винятком у Списку ЮНЕСКО, оскільки це єдиний архітектурний ансамбль, майже повністю відновлений після тотального руйнування.

Відтворення Варшави відбувалося за наявними інвентарними матеріалами. Перед війною там були проведені всі обміри будинків, були наявні історичні матеріали. Навіть королівський замок у столиці Польщі був відновлений фактично з нуля. «Для цього є методика реставрації, наприклад, на якомусь будинку є проріз брами збережений з ренесансовим обрамленням і потрібно відновити браму. Навіть якщо ми не маємо старих фотографій, рисунків, креслень, як та брама виглядала, є таке поняття, як аналог. Тобто ми архітектори-реставратори дивимося споруди того часу, вивчаємо історію будівництва, вивчаємо, як у той час такі заповнення брами робилися, як вони виглядали, який вони мали рисунок, яке було ковальство і ми маємо право використати аналоги і зробити такий проєкт наповнення цієї брами», — пояснює співробітниця інституту «Укрзахідпроектреставрація» Лілія Горницька.

«З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну польські реставратори давали свої матеріали щодо захисту культурної спадщини. Потім була гарна ініціатива щодо розповсюдження вогнегасників у дерев’яних церквах України (найбільш знакових) за участі українського ІКОМОСУ. Охопили майже вісімдесят церков. Польські колеги роздали багато вогнегасників великого об'єму. Також за їхньої участі проводилися семінари, тренінги, де роздавалися пам’ятки, як захищати храми під час пожеж чи руйнувань», — згадує Василь Петрик.

Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вже вніс історичний центр Одеси до переліку Всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою. Після прильоту ракети у буферну зону і якщо будуть повторні факти, львівські архітектурні пам’ятки теж можуть отримати такий статус. Це б посилило моніторинг стану об'єктів і активізувало допомогу іноземних партнерів.

«Але, що цікаво, український комітет ІКОМОСУ вже довший час звертався до комітету світової спадщини ЮНЕСКО, щоб внести Львів до списку об'єктів світової спадщини під загрозою не через війну, а через активне будівництво в буферній зоні і на самому об'єкті світової спадщини. Тому ці дві сумні історії сходяться. Думаю, що тепер вдасться не лише відбудувати пам’ятку на Стрийській, але й привернути більшу увагу до Львова загалом», — наголошує пан Петрик.

За його словами, у такий складний час, є компанії, які вкладають кошти не в оборону України, а в будівельні проєкти, нищать і руйнують пам’ятки, та будують нові об'єкти у буферній зоні ЮНЕСКО.

«Яскравим прикладом цього є готель на Міцкевича 9, — переконаний пам’яткоохоронець. — На превеликий жаль міська влада дозволяє подібні проєкти, сприяє їм, а про буферну зону ЮНЕСКО згадує лише тоді, коли прилітає ракета. Так, як це сталося з житловим будинком на вул. Стрийській. Важливо, щоб у Львові депутати міської ради, міський голова щодня пам’ятали про пам’ятки, не тільки в той день, коли стається біда».