«Кілька разів ходив у військкомат, щоб його мобілізували, а ми про це нічого не знали…»

Чергова печальна звістка з фронту прийшла до Львова. У боях під Бахмутом загинув воїн 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, добре відомий у творчих колах Андрій Гудима, молодший син народного депутата України трьох скликань Олекси Гудими. Церемонія прощання з героєм відбудеться у четвер, 6 липня, у Гарнізонному храмі Львова.

Знайшов себе на полі бою…

Свого часу ми не раз брали актуальні коментарі у політика Олекси Гудими. Цього разу наша розмова з ним виявилася дуже складною, бо стосувалася великої особистої втрати. Та чи тільки особистої?..

— Мій старший син Юрко на другий день повномасштабного вторгнення пішов у лави Збройних Сил, служить там капітаном, — каже пан Олекса. — Андрій закінчив академію мистецтв, юридичний факультет. Військової кафедри у його виші не було. Але зроду він — Воїн! Дуже хотів іти захищати Україну! Як згодом з’ясувалося, декілька разів протягом року приходив у військкомат, щоб його мобілізували. А ми, його рідні, про це нічого не знали. Нічого не говорив, аж поки після проходження військової комісії його не відправили на фронт.

Андрій потрапив в елітні війська — десантно-штурмові, входив до легендарної 80-ї бригади. Буквально через два місяці, як потрапив туди, під час великих боїв під Бахмутом його рота потрапила під мінометний обстріл ворога — і Андрій загинув від поранення великими уламками.

Останній раз спілкувався з ним телефоном тиждень тому — змушений був це приховувати від його мами. Андрій не хотів, щоб вона знала, що її син — на передній лінії штурмує москалів. Казав мені, що кожних кілька днів ходить в атаку. А ви знаєте, скільки снарядів москалі кидають на наших хлопців біля Бахмута…

В останні місяці Андрій підготував книжку, здав її до видавництва «Старого Лева». Він у мене був і літератором, і юристом, і ресторатором, і реставратором. Шукав себе. І знайшов себе на полі бою.

«З нами Бог і ЗСУ!»

Про те, якою людиною був Андрій Гудима, можна скласти уявлення з його дописів на сторінці у соцмережах.

«Збір на Мавіки-3 для 80-ї бригади закрито. Звіт буде опубліковано наступного тижня. Один уже куплений і чекає на кордоні. Другий подаровано отцем Тарасом та Гарнізонним храмом міста Львова. Третій буде куплено сьогодні ввечері, торгуємося трохи. Ще декілька буде організовано хорошими друзями, безоплатно, найближчим часом.

Дуже дякую всім причетним!

Добрі справи робляться просто і легко. Тим більше для загальної, чіткої, благої мети".

* * *

«Це був, на диво, неемоційний день.

Нічна посадка на старий спрацьований бетеер серед літньої ночі. Вітер в писок і гілки черешень, що вряди-годи бʼють по шолому, важкий вихлоп дизеля, що реве на своїх 55 км на годину.

Солодкий запах свіжого дерева і листя. Це дивно? Звідки?

Як тільки починає сіріти — ти розумієш.

Тут нема жодного цілого дерева. Всі вони розщеплені і розбиті.

Тут розорана не тобою і не під хліб земля.

Тут пахне згорілою вибухівкою і паленою фарбою.

Тут пахне гнилими противниками, які лежать у посадці неприємними плямами.

Тут чисте тільки небо.

Відносно. Ти розрізняєш виходи нашої арти і не пригинаєшся. Чуєш хаймарси, чуєш портвейни і михайликів.

Ти чуєш вихід ворожий і уже чомусь міцно втискаєшся в землю, очікуючи, коли воно там шваркне.

Крикнувши своїм «Плюююююс!» — очікую такої ж відповіді.

Ти беземоційно до цього всього ставишся. Як і до хлопців, що літають бліндаж у пошуках сигарет, так і до маячка в рацію: група Чарлі, на вихід!

І фиркаючий бетеер, і синє небо над яскраво червоним маковим полем, де уже розквітають вибухи, все ближче до чуваків, які туплять з посадкою.

І душ, і квас холодний, і шашлик — не викликають емоцій.

Але блимає увімкнутий телефон, де колєга просто, без коментарів скидає скрін.

Тупо сиджу і руки трясуться, емоції нахлинули рано чи пізно.

Ми зібрали на третій мавік.

На мавіки, які цілий день фурчать над тобою в небі. Коригуючи арту, скидаючи «подарунки», попереджаючи про гостей несподіваних.

Ангелів наших.

Спокій синього, спокійного неба.

Дякую кожному хто долучився.

Кожною грошинкою.

Великою і малою.

Дякую!

За всі гроші, які будуть над збором — будемо купляти приціли нічні".

* * *

«Товариство, яке долучилось до збору коштів! Так сталось, що леді Удача посміхається нам. Ви з нами зібрали майже 100к грн і зовсім випадково на складі дронів у Яремче був один Мавік-3, який ми негайно купили.

Тобто не за тиждень. Не за два.

Уже за два дні на руках буде дрон, який принесе щастя і радість.

Не переживайте, що з картки зникли гроші - вони УЖЕ трансформовані на користь.

Дронів буде більше, я напишу обовʼязково. За кожен розкажу уже скоро.

Наша лють нестримна. Наш наступ впевнений.

З нами Бог і ЗСУ.

І Ви.

Дякую Вам!"

* * *

«Пройшло десь півдня з того моменту, коли я підслухав, як ротний із сумом матюкався про втрату мавіків.
За декілька телефонних дзвінків я пробив діллєрів мавіків у Каліфорнії, Іспанії, Львові, Левандівці, Верхньому Синєвидному і в Коломиї.

Мої могучі кєнти і колєжанки розвинули кипучу діяльність.

Прошу і Вас долучитись стосовно збору коштів.

Адже два-три мавіки це краще, ніж один.

Ми переможемо!

З нами Бог і ЗСУ!"