Шоколадки для окупантів

Здавалося б, представникам московської церкви в Україні, яка іменує себе «українською православною», важко нас чимось здивувати — після постійних її реверансів у бік країни-агресора, заглядання в рот московського патріарха, відвертої співпраці із чужоземцями-вбивцями. Але те, що содіяв глава цієї структури 20 серпня, за кілька днів до Дня незалежності України, не піддається розумінню. Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій в українській столиці прийняв у себе… полонених російських окупантів. Тих, які вбивали українців, знущалися з них, несли розруху на нашу землю, хотіли стерти Україну з лиця землі. Більше того, очільник УПЦ благословив цих убивць-варварів. Особливий цинізм у тому, що високі почесті ординцям було виявлено на території національної святині - Києво-Печерської лаври. Що це, як не святотатство?!

Наче поважних турис­тів, російських карате­лів автобусом привезли на аудієнцію до предстоятеля УПЦ. Той їх радо прийняв у сво­єму офісі, провів з ними спільну молитву, мав з кожним душев­ну розмову. А після її завершен­ня подарував «дорогим гостям» молитовники, іконки і шоколад­ки. На адресу російських за­гарбників від намісника УПЦ лунали теплі побажання, кож­ному з них проспівали «Многая літа»…

Ви тільки вслухайтеся у на­станови глави начебто україн­ської церкви, які прозвучали у бік окупантів: «Хочу побажати вам здоров’я, усього найкращо­го…», «Хочу, щоб Бог оберігав вас…» І ні слова цей пастир не змовив про «овечок, які заблу­дилися», про те, що ці люди-не­люди вчинили величезний гріх, що повинні за це розкаятися. Натомість про розв’язану ро­сією війну було сказано як про щось незначуще — «вийшло як вийшло»…

Були у словах Онуфрія і тези, явно запозичені із методичок кремлівських пропагандистів. Глава УПЦ казав про два наро­ди, які вийшли «з єдиної купелі Хрещення» — і тим повторював облудні наративи російських агітаторів про нібито спільне ду­ховне коріння росіян та україн­ців, «єдіний братскій народ». Не було у словах Онуфрія ні слова про загарбників, окупантів, які спопеляють чужу землю. Апе­люючи до правителів обох кра­їн, закликаючи їх «знайти те сло­во любові, яке зупиняє зло», намісник УПЦ фактично при­рівняв їх, поставив в один ряд агресора і його жертву…

Акція у виконанні митропо­лита Онуфрія виглядає як під­ступна антиукраїнська спецо­перація. Це цинічний плювок в обличчя захисникам Украї­ни, їхнім родинам, наруга над пам’яттю загиблих наших гро­мадян. З огляду на те, що у «братній зустрічі» брали участь особи, які вчинили перед нашою державою важкі злочини (а тому перебувають у місцях ізоляції), виникає риторичне запитання: хто, з якою метою і на яких під­ставах дав вказівку випустити їх з місць обмеження волі?

І ще одне. Ми щось не при­гадуємо, щоб глава УПЦ приді­ляв пастирську увагу захисни­кам України — не бачили його на спільних молитвах, в окопах, у госпіталях, серед родин поле­глих воїнів. Для окупантів же в Онуфрія час, теплі слова і шоко­ладки знайшлися. Значить, це комусь на Печерських пагорбах дуже потрібно…

P. S. За повідомленням на­родного депутата Ростис­лава Павленка («Європей­ська Солідарність»), глава УПЦ Онуфрій висвятив на архіє­пископів луганських єписко­пів Павла і Спиридона, відомих своїми зв‘язками з окупантами.

Коментар для «ВЗ»

"Якби у нас була справді патріотична влада, таких речей не допустила б"

Петро Кралюк, голова вченої ради Національного університету «Острозька академія», доктор філософських наук, релігієзнавець

Резонансна подія, яка сталася, викликає чимало запитань. Найперше: хто, яка структура дозволила привезти російських військовополонених до Києво-Печерської лаври?

Ця зустріч дала своєрідний сигнал. Виявляєть­ся, ми цілком толеруємо загарбників, дозволяє­мо їм заходити у наші храми, там моляться за їхнє здоров’я…

Виглядає на те, що чинна влада (а це, напевно, робилося з її санкції) так чи інакше підтримує мос­ковський патріархат. Низка речей вказує, що саме так воно і є. Недавно було знято з посади голову Рівненської обласної ради Сергія Кондрачука — за те, що запропонував ухвалити постанову про забо­рону московського патріархату на території Рівнен­ської області. Представники «Слуги народу», «Бать­ківщини», «Сили і Честі», «За майбутнє» виступили проти такої постанови. Та ініціювали відставку го­лови (представника «Європейської Солідарності» — І. Ф.), звільнили його.

А щодо дійства у Києво-Печерській лаврі… Воно викликає подив: невже таке можливе у країні, яка воює? Невже це можливо, коли є достатньо свідчень про те, що московський патріархат, по суті, підтримує російську агресію? Є чимало зафіксованих фактів, що священники цієї конфесії коригували ворожий во­гонь, надавали іншу підтримку російським військам. Скажімо, у Гостомелі було затримано священника, який передавав секретні дані росіянам. Були випад­ки, коли росіяни заходили в українські міста, скажі­мо, у Лисичанськ, а там їх з хлібом-сіллю зустрічали представники УПЦ московського патріархату.

З іншого боку, ми бачимо, що влада є абсолютно бездіяльною у цьому питанні, не здійснює жодних кроків для захисту національних інтересів. Навпа­ки, очільники влади заявляють про те, що, мовляв, не треба порушувати питання щодо діяльності мос­ковського патріархату, бо це начебто розпалить ре­лігійну ворожнечу. Зустріч митрополита Онуфрія з російськими військовополоненими не могла відбу­тися без дозволу влади. Якби у нас була справді па­тріотична влада, вона таких речей не допускала б.

За великими рахунком, Онуфрій не є предстоя­телем. Бо насправді нема такої структури, як «Укра­їнська православна церква» — йдеться про скла­дову частину російської православної церкви. Онуфрій — митрополит не канонічний, оскільки його церква не визнана Вселенським патріархатом. Нія­кої автокефалії УПЦ не має. Прийомом російських військовополонених ця структура ще раз проде­монструвала, що підтримує не Україну, її народ, а підтримує росію. Толерує колаборантів, які працю­ють на агресора.

Твердження Онуфрія про «єдину купель», «єди­ний народ» тиражує російська влада. УПЦ це каль­кує. Нічого нового у цьому немає. За часів царської росії вважалося, що існує один так званий росій­ський народ, до складу якого входять великороси, малороси, тобто українці, білороси. Туди відноси­ли ще і так званих червоноросів, жителів Галичи­ни. Цю саму ідею у модернізованому вигляді взято на озброєння російською пропагандою. По суті, це офіційна ідеологія росії. Це ж стосується російської православної церкви, яка є складовою структурою російської держави.

Не дуже сподіваюся, що буде зроблено висно­вки з акції в Онуфрія. Хоча варто було би їх зробити. Кілька днів поговорять про це і забудуть. Хіба мало московський патріархат зробив кроків, які були не­корисними для України? Пригадайте, як у Верхо­вній Раді Онуфрій зі своїм почтом відмовився вста­вати, щоб вшанувати пам’ять загиблих захисників України? На жаль, наше суспільство не готове ро­бити радикальні висновки. Люди продовжують хо­дити у храми московського патріархату, є політичні сили, які підтримують цю проросійську структуру…