Ігор Яворський: «Всі вимагають рішучої дерусифікації»

Але ж було! Ми їх мали. Навіть більше. У деяких східних та південних областях вони увінчались успіхом. Там таки добилися привілейного статусу для чужої мови. До чого це призвело, добре видно сьогодні – саме там, де русифікація здійснювалась і «вздовж», і «впоперек», рашистська пропаганда зібрала найбільше прихильників «руского міра».

Львівщина, дякувати Богові, до таких регіонів не належить. Дерусифікація, відмова від усього того, що зв’язує, нагадує про радянсько-комуністичне минуле, у нашій області мають тотальну підтримку людей. Але навіть на Львівщині не все так однозначно.

Маємо ОТГ, де, наприклад, парафії УПЦ мп рішуче зреклися москви, давно вже вийшли з–під її впливу. Покаявшись, колишні батюшки знайшли прихисток у лоні ПЦУ. Водночас потрібно визнати: не скрізь маємо таку одностайність. Як усі ці процеси здійснюються у Бориславській ОТГ? Розмовляємо про це з головою Бориславської міськради Ігорем Яворським.

«Нам легше, ніж іншим»

-Чи багато ще залишилось неперейменованих вулиць, недемонтованих пам’ятників колишніх ідолів та божків?

- Борислав – це місто, без всякого перебільшення, яке належить до числа тих місць в Україні, де любов до українського передається на генетичному рівні. Спадкоємці тих патріотів, які через свої переконання свого часу до Сибіру були вивезені та пройшли через гулагівське пекло, сьогодні або із зброєю в руках протистоять рашистам, або ж всім, чим тільки можуть, допомагають ЗСУ. Переконувати їх у тому, що «рускій дух» – ворожа сила, не потрібно. Це також на генетичному рівні передалося.

Рішуче звільнятися від рашистського впливу у Бориславі почали не після 24 лютого ц.р., коли росія, мобілізувавши усі свої мілітарні ресурси, пішла на нас із війною, а відразу ж, як здобули Незалежність, у 1990 році. Тому нам легше, ніж іншим. Майже все вже зроблено. Тепер у місті майже не залишилось вулиць, у назвах яких міститься ворожий пропагандистський зміст. Якщо не помиляюсь, лише три з них зберегли назви, від яких чужою ідеологією віддає – Народної гвардії, Чхаїдзе та Коцка. Сумнівів щодо необхідності їх перейменування ні в кого немає. Обговорення тривають з іншого приводу – якими саме іменами назвати. Варіантів багато. Йдеться про те, аби були увічнені імена та прізвища тих людей, які прославили Борислав, залишили свій глибокий слід в історії міста. Такими особами найперше бачаться наші сьогоднішні воїни-герої. Ті, хто віддав своє життя за Україну. Насилу нічого не робимо. Рухаємось еволюційним шляхом. Ще трішки – і все з’ясується.

Про демонтовані пам’ятники та їхню фейкову складову

- Яким тут «фініш» бачиться? Деякі з пропозицій вже, мабуть, «озвучені»… А далі що?

- Так, «озвучені». Люди хочуть, аби в сьогоднішньому Бориславі були вулиці Захисників Маріуполя, Героїв Азовсталі, Червоної калини… Всі пропозиції не назвеш. Остаточне слово залишається за депутатами. Саме на сесії міської ради буде вирішено, яким назвам віддадуть перевагу. Трішки за іншим сценарієм розвиваються події під час демонтажних акцій. На території ОТГ демонтовано три пам’ятники. І хоча споруджені вони були давним-давно, всі мають стосунок до символів, які рашистська пропаганда використовує для створення сьогоднішніх, дуже шкідливих для українців міфів. Одну із таких «скреп» демонтували у селі Уріж. Дві інші – у Бориславі. Із вулиці Весняної «забрали» монументальну стелу. Не до кінця доведена справа із пам’ятником радянських солдатів на вулиці Данила Галицького. Тут маємо поховання. Щоб вибрати останки похованих та провести перепоховання за християнським обрядом, потрібний спеціальний дозвіл. Ми звернулись до відповідних інституцій. Чекаємо на цей дозвіл. Зрозуміло, що за всіма нашими діями стежить громада. Абсолютна більшість, йдеться про критичну частину всіх небайдужих, активно підганяє нас. Вони налаштовані радикально. Люди хочуть, аби чим швидше очистити територію ОТГ від усього того, що чи то в бетоні, чи в камені залишилось у спадок від минулого, нагадує про совкові часи. Трапляються й поодинокі випадки, коли до нас звертаються з пропозиціями-проханнями не чіпати пам’ятники минулого. «Логіка» подібних прохань дивує: нехай, як стверджують заявники, пам’ятники стоять. Вони ж свідчать про те, що було. А це – наша історія. Із такими людьми ведемо бесіди. Намагаємось їх переконати, що свідчення, на які вони посилаються, не такі безневинні, як їм здається. Що в них також є своя фейкова складова.

За паперами о. Діонісій – ключник. А насправді - парох

- На території Борислава діє одна з парафій УПЦ мп. Богослужіння відбуваються у храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Парох цієї церкви, о. Діонісій Буренко, свого часу рішуче засудив дії свого патріарха кирила та путіна, назвавши їх вбивцями. Очікувалось, що після цього парафія, відокремившись від московської церкви, перейде до лона канонічної ПЦУ. Але цього не сталося. Якою є тут позиція Бориславської міськради?

- Ми прийняли на одній із своїх сесій рішення про заборону на території громади функціонування парафій церкви московського патріархату, як таких, що підпорядковані кремлю та служать злу. Після цього від пароха церкви Успіння Пресвятої Богородиці Діонісія Буренка отримали їхній статут із недавно внесеними змінами. Йдеться про вихід парафії з-під підпорядкування московського патріархату. Аби бути упевненими у правдивості та законності внесених змін, відправили статут на експертизу в один із департаментів Міністерства культури України. Нам підтвердили, що документ справді юридично засвідчує факт виходу парафії з мп. Але це остаточно не прояснило ситуацію.

Бо хоча мені, як міському голові та людині, хочеться вірити у щирість та правдивість офіційно задекларованої позиції пароха цієї церкви, але сумніви залишаються: не відбувся наступний крок. Парафія не заявила про своє приєднання до ПЦУ, як це завжди робиться у випадках, коли йдеться про чесне переосмислення своєї приналежності до московського патріархату. Від правди нікуди дітися. Не до кінця зрозуміла нам і роль у всьому цьому Діонісія Буренка. Щонайменше дивним виглядає його статус у Церкві Успіння Пресвятої Богородиці. За статутними документами, отець Діонісій ніякий не отець, а ключник. А функції пароха записані за митрополитом львівським та галицьким Філаретом. На папері – одне, а насправді зовсім інше маємо. Всі у Бориславі знають, що отець Діонісій – парох. І як бути? Зрозуміло, що є сумніви, залишаються запитання, на які відповіді так і не отримали.

Прохання-порада для народних депутатів

- Виходити з–під підпорядкування московської церкви чи не виходити, приєднатися до ПЦУ чи ні? Долю названої церковної парафії у Бориславі покликані вирішити самі вірні. Зробити це можна навіть у тому випадку, якщо парох проти. Такі випадки вже були. Що можете сказати про церковну громаду Успіння Пресвятої Богородиці? Чи пробували зустрітися з цими людьми, поговорити з ними?

- Так, безперечно. Усі вони – наші люди, патріоти своєї країни та міста. До речі, це найбільша у регіоні парафія серед церковних громад мп. Нараховує близько 300 вірян. І в мене, і в депутатів, які мали з ними приємність зустрітись, після проведених розмов залишились гарні враження. Вони активно допомагають ЗСУ. Але не можна й про інше не сказати: про їхню неспроможність реально та адекватно реагувати на небезпеку для нашої держави, яку самі ж створюють своєю нерішучістю, своїм небажанням остаточно відокремити себе від патріарха кирила. Ми обговорювали це у міській раді. У ситуації, яка склалась, важко буде знайти рішення, яке б влаштовувало всіх, дозволяло вирішити проблему еволюційним шляхом. Ми пам’ятаємо про це. Але й про інше не забуваємо. Коли не знаєш, як діяти – дій за законом. Будемо сподіватись, що цією мудрою порадою у своїх діях керуватимуся й наші народні депутати. І що існуюче в Україні «непорозуміння» з московським патріархатом вирішать у Верховній Раді України. Для цього у наших парламентаріїв є всі можливості.