Змарнувала пів дня, але картку «ЛеоКарт» так і не отримала

Скільки ж то часу у нашому місті чути про пільговий електронний квиток у транспорті? Довго готувалися до його впровадження, але, як з’ясувалося, треба було готуватися не довго, а якісно.

Оскільки їжджу на роботу (і по роботі) міським транспортом, ще торік у червні у ЦНАПі Франківського району зареєструвалася на отримання електронної картки «ЛеоКарт». Дівчина, яка приймала у мене документи, сказала, що отримаю квиток не раніше вересня-жовтня. Минув вересень 2021-го, потім жовтень, а далі листопад і грудень… От на календарі вже й половина січня 2022 року минула, а я ще й досі не отримала своєї картки. Знайомі, які подавалися ще раніше, також не мають результату. Натомість ті, хто подавав документи торік у листопаді, вже має той пільговий електронний квиток.

18 січня я зателефонувала на «гарячу лінію» «Львівавтодору». Ця лінія справді «гаряча», бо додзвонитися виявилося не так просто. Але, оскільки я людина наполеглива, «присіла» на телефон і надзвонювала кожні 5-7 хвилин. І лише після обіду мені пощастило. Приємний жіночий голос на іншому кінці дроту, вислухавши моє запитання, попросив зачекати, поки все з’ясує. За хвилину пані перепитала, чи я прописана у Львівській ОТГ. «Звісно, - відповідаю. – Я тут народилася, і усе життя живу у Львові». «У вас закралася помилка у документах, то бажано прийти на Горбачевського, 10, для з’ясування». Жінка назвала документи, які я маю мати при собі і призначила день та годину мого візиту – 20 січня, 11.40.

Востаннє такі черги бачила «за совєтів»

Отже, від червня 2021-го до січня 2022 мені ніхто не зателефонував і не узгодив зі мною, як і коли можна виправити помилку. І чому взагалі мала б закрастися помилка, якщо я подавала документи особисто і все було звірено, згідно з моїм паспортом та ідентифікаційним кодом?

Не люблю запізнюватися, тож прийшла на 40 хвилин раніше. Коли підходила до подвір’я вказаної адреси, не могла повірити своїм очам: народу повнісінько. І це у морозяний січневий день! Востаннє такі черги я бачила ще «за совєтів», коли на прилавки «викидали» дефіцитні товари, а потім на початку 90-х, коли народ годинами вистоював за маслом і «докторською» ковбасою.

Цього разу усі на вулиці чекали своєї черги – хтось отримати картку «ЛеоКарт», а інші - лише подати документи. Люди створили дві черги, і я не знала, у хвіст якої мені ставати. А всередину увійти, щоб запитати — неможливо, бо охоронець пропускав «за командою» - лише по 5 осіб.

Боже, чого я тільки не наслухалася у тій черзі?! І прокльони на адресу нашого мера, який то «всьо придумав, а ради дати не вміє»

«Нехай би сам Садовий постояв у цій черзі, може би тоді людей більше розумів»… Згадали і Порошенка, і Зеленського, але найбільше нарікали на чиновників мерії.

Жінка з палицею, яка стояла за мною у черзі, подала документи ще рік тому, і їй також сказали, що «щось там не так». Бідненька переживала, щоб не послизнутися і не впасти. Перед входом у будинок люди «начовгали» ковзанку, тож і справді можна було впасти.

Були і такі, хто не ставав у хвіст черги, а пер просто до дверей, мовляв, у мене призначено на таку то годину, то я вже маю зайти.

Зрозуміло, що при розлюченому натовпі навіть танк без черги не пройде, тож довелося таким хитрунам човгати у хвіст.

Нарешті, і моя черга підійшла. Звісно, на вході ніхто не вимагав ПЛР-тесту чи ковід-паспорта. Прийшов, вистояв чергу – заходь!

Коли потрапила до середини, мову мені відняло. У маленькій кімнатині – 5 столів, і до кожного з них там також своя черга. Гул стояв – як у вулику. Не знаю, як ті жінки, які видають і приймають документи, витримують робочий день у таких нелюдських умовах?! Про яку дистанцію і безпеку можна говорити, якщо їхні столи навіть не мають захисного скла! Ті можновладці, які їх туди посадили, про це не думали. Як і не думали про бідних пенсіонерів, дехто з яких ледве пересувається і у таку холоднечу приїхав з іншого кінця міста…

Виникає ще одне запитання: чому усіх людей з усіх районів міста Львова зігнали на одну адресу?

До прикладу, я подавала документи у ЦНАПі Франківського району, то, зрозуміло, що мала б там і отримати свій е-квиток. Жіночка, яка з палицею стояла за мною у черзі, приїхала аж з Личаківської. Хіба це нормально?

Щоб пришвидшити процес подачі документів, я сама заповнила анкету. Дівчина за столом ввела моє прізвище у комп’ютер і каже: «А ваш квиток давно готовий». - «То прошу мені його видати». – «Ми не можемо, бо сьогодні видаємо тільки тим, кому надіслали смс-повідомлення. А ви чекайте смс, от тоді і прийдете. Бо я зараз і так не зможу знайти вашу картку». – «То що, мені наступного разу знову сюди їхати і таку довжелезну чергу вистоювати?». – «Ні, - каже, - влада обіцяє обладнати ще кілька пунктів видачі. То ви прийдете у той, що буде найближчим від вашого будинку».

Змарнувавши пів дня, я пішла ні з чим. Не впевнена, що наступного тижня мені пощастить отримати той е-квиток. Бо ж невідомо, коли чиновники з мерії «виділять» місце для ще одного центру поблизу мого будинку. Але сама себе заспокоїла: до кінця року ще далеко. Бо ж рік новий тільки розпочався…

Читайте також: «Зараз це просто дорогий QR-код, який до того ж не працює»