Не стало Майстра андеграунду

У середу, 11 серпня, на єврейському цвинтарі в Одесі поховали художника Олександра Ройтбурда.

Не стало українського Майстра андеграунду. Для кожного, хто знає, що таке андеграунд, «нова хвиля», постмодернізм, це звучить як прощання з Епохою…

Львів'яни востаннє мали нагоду поспілкуватися із Ройтбурдом минулого року, коли у Музеї модернізму Львівської національної галереї мистецтв відбувалася його виставка «Хроніки чумного року». Іронічний, втаємничений і якийсь «космічний», він сам проводив екскурсію власною експозицією для відвідувачів. Їх, до речі, було чимало. На «побачення» з художником прийшли не тільки львів'яни, приїхали шанувальник з інших міст. Попри подекуди провокативні сюжети картин і «багато оголеного тіла», ніхто з «адептів цнотливості» не наважився критикувати художника.

Читайте також: Олександр Ройтбурд: «Хотів силою живописної мови перебити мову порно»

Авторці цих рядків випала нагода зробити інтерв'ю з Майстром. Тоді, пригадую, вразив контраст його сумних темних очей і веселої білозубої усмішки. Говорив спокійним тихим голосом. Сказав, що не любить, коли його називають «епатажним художником». Просто він так бачить світ і не приховує цього погляду. Не любив фотографуватися. Фотосесію львівського фотомитця ледь витримав. Він не любив, коли його називали «найдорожчим в Україні художником». Просто він умів поєднувати дану Богом творчу іскру із талантом менеджера. І в останні роки свого життя спрямував свій талант на відродження Одеського художнього музею, де був директором.

Коли він був у Львові, ще тривала його боротьба з одеськими бюрократами та колишніми «регіоналами». З 2017-го довкола Ройтбурда розгорілася «музейна війна». Він переміг у конкурсі на посаду директора Одеського художнього музею, але проти цього виступили депутати Одеської облради. З ініціативи «Опоблоку» сесія облради звільнила його. Попри це голова Одеської ОДА підписав з ним контракт на п’ять років.

Потім став депутатом Одеської обласної ради від «Європейської Солідарності», балотувався на посаду мера Одеси… Навіщо було потрібно художнику ставати на таку не властиву йому стезю політика? Заради мистецтва. Як сказав в інтерв’ю «ВЗ», «в Україні занедбані музеї, які володіють скарбами світового рівня, але при цьому жебракують. Як може спеціаліст із кількома вищими освітами, який оперує з колекціями іноді вартістю мільярди доларів, отримувати зарплату на рівні секретарки у комерційній структурі? Іноді спеціалістам-музейникам платять стільки ж, скільки й прибиральниці. Це показує дикунське ставлення держави до культури. У порівнянні з іншими „бюджетниками“, у музейників найнижчі зарплати, а у наших музеїв найнижчий рівень фінансування. Навіть якщо шукаєш гроші, щось робиш за спонсорські кошти, тебе можуть звинуватити, наприклад, у незаконному ремонті. Тобто коли зі стелі в Одеському музеї текла вода у зал, де висіла робота Серебрякової за кілька мільйонів і три Кандинських, кожен з яких мільйонів по сім, то це було законно. А коли ми відремонтували це все, виявилося незаконним».

Після того, як Ройтбурд очолив музей, перетворив занедбану колись установу на популярне та знакове місце. Але було видно, що ця «музейна війна» підточила його життєві сили…

А тим часом…

Народний депутат від «Європей­ської Солідарності» Олексій Гончарен­ко запропонував присвоїти Одесько­му художньому музею ім’я Олександра Ройтбурда. Відповідне депутатське звернення Гончаренко скерував до го­лови Одеської ОДА Сергія Гриневецького. А міністр культури та інформа­ційної політики України Олександр Ткаченко написав у своєму Телеграм-каналі, що Олександр Ройтбурд мрі­яв про створення в Одесі Музею су­часного мистецтва. «Втілити його мрію у життя тепер мусимо ми всі. У його пам’ять», — написав Ткаченко.